Психологізм драми О. М. Островського « Безприданниця»

Кращою психологічною драмою О. М. Островського дійсно вважається «Безприданниця». її нерідко порівнюють із «Грозою», і в якійсь мірі це справедливо. «Гроза» – центр дорефор-меної драматургії Островського, «Безприданниця» теж вбирає в себе багато мотивів післяреформеної творчості драматурга. На зіставлення цих п’єс наводить і те, що в них розгортається драма неабиякої жіночої натури, яка приводить до трагічної розв’язки. Нарешті, важливо і те, що в обох п’єсах істотну роль відіграє збірний образ волзького міста, у якому відбувається дія. Але несхожість епох, зображених у кожному з цих творів, призвела до цілковитої розбіжності художнього світу «Грози» і « Безприданниці». «Безприданниця» – драма буржуазної епохи, і це вирішальним чином впливає на її проблематику. Якщо душа Катерини в «Грозі» виростає з народної культури, одухотвореної моральними цінностями православ’я, то Лариса Огудалова – людина нового часу, яка розірвала зв’язки з тисячолітньою народною традицією, що звільнила людину не тільки від підвалин моралі, але і від сорому, честі, совісті. На відміну від Катерини, Лариса позбавлена цільності. її людська обдарованість, стихійне прагнення до моральної чистоти, правдивість – усе, що йде від її талановитої натури, високо підносить героїню над оточенням. Але життєва драма Лариси – результат того, що буржуазні уявлення про життя мають над нею владу, впливають на її розуміння людей.

Мотив торгівлі, що проходить через усю п’єсу і концентрується в головній сюжетній події – торгу за Ларису, охоплює всіх героїв-чоловіків, серед яких Лариса повинна зробити свій вибір. І Паратов тут не тільки не виняток, але, як з’ясовується, – наижорстокішии і безчесний учасник торгу. Відповідаючи на захоплені розповіді своєї нареченої про сміливість Паратова, який безтрепетно стріляв у монету, що тримала Лариса, Каран-дишев вірно помічає: «Серця немає, тому він такий сміливий». І Островський солідарний із цією думкою, хоча Карандишев і не є виразником авторських оцінок. Взагалі, такого героя в п’єсі немає, зате майже кожний із діючих осіб у той або інший момент вірно оцінює ситуацію і людей, які беруть участь у ній. Складність характерів героїв – чи то суперечливість їхнього внутрішнього світу, як у Лариси, чи невідповідність внутрішньої сутності героя і зовнішньої поведінки, як у Паратова, – от у чому психологізм драми Островського.

Паратов для всіх оточуючих людей – великий добродій, широка натура, відчайдушна хоробра людина, і всі ці барви і жести автор йому залишає. Але, з іншого боку, він тонко, ніби між іншим, показує нам і іншого Паратова, його справжнє обличчя. У першій же зустрічі з ним ми чуємо визнання: «Що таке «жалість», цього я не знаю. У мене, Мокій Парменич, нічого завітного немає; знайду користь, так усе продам, що завгодно». І відразу ми дізнаємося, що продає Паратов не тільки «Ластівку», але й себе самого нареченій із золотими копальнями. В остаточному підсумку тонко компрометує його і сцена в домі Карандишева, тому що оздоба його квартири і спроба улаштувати розкішний обід – це ж карикатура на стиль і уклад життя Паратова. І вся різниця полягає в сумах, які кожен із героїв може на це витратити. Глибоко значна сцена, що характеризує обох суперників, які домагаються кохання Лариси.

Таким чином, засобом психологічних характеристик в Островського виявляються не самовизнання героїв, не міркування про почуття і властивості їх, але переважно їхні дії і побутовий діалог. Жодний із героїв не змінюється в процесі драматичної дії, а лише поступово розкривається перед глядачами. Навіть про Ларису можна сказати те ж саме: вона прозріває, пізнає правду про оточуючих її людей, приймає страшне рішення стати «дуже дорогою річчю». І тільки смерть звільняє її від усього, чим наділив життєвий досвід. У цей момент вона ніби повертається до природної краси своєї натури. Фінал драми – смерть героїні серед святкового шуму, під циганський спів – уражає своєю художньою сміливістю. Душевний стан Лариси розкритий автором у стилі «сильного драматизму» і при цьому з бездоганною психологічною точністю. Вона заспокоєна, вона усіх прощає, тому що щаслива тим, що врешті-решт викликала спалах людського почуття – безрозсудний, самогубний вчинок Карандишева, який звільнив її від принизливого життя коханки.

Рідкісний художній ефект цієї сцени О. М. Островський будує на гострій сутичці направлених по-різному емоцій: чим більше м’якості і всепрощення в героїні, тим гостріший суд глядача. Драма «Безприданниця» стала вершиною творчості Островського, твором, у якому зійшлися в дивовижно місткому художньому єднанні мотиви і теми більшості п’єс пізнього періоду. У цій п’єсі, що розкриває по-новому складні і психологічно багатозвучні людські характери, передбачена неминучість появи в Росії нового театру.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать