Мої міркування над рядком В. Я. Брюсова

Якийсь рівний государ… И. Житель півночі. Мені здається, що поезія Валерія Брюсова коштує якось особняком від основного потоку “срібного століття”. І сам він, як особистість, різко відрізняється від сучасних йому поетів. Він весь міський, твердий, з хитринкою й дуже вольова людина. Цей вигляд виник у мене після прочитання мемуарів про нього й різні літературознавчі статті, де його ім’я так чи інакше фігурувало. Його не любили, як О. Мандельштама, В’юч. Іванова, И. Жителя півночі або Е. Бальмонта. У ньому,. видимо, не було певної особистої чарівності. Як, втім, немає чарівності в міському пейзажі. Я впевнена, що на будь-який, нехай навіть найкрасивіше місто ніхто не гляне з таким розчуленням, як на сільський пейзаж.

Слід зазначити, що такий напрямок його творчості було підготовлено сімейними традиціями. Виховували Брюсова, як він згадував, “у принципах матеріалізму й атеїзму”. Особливо в сім’ї літераторами були Н. А. Некрасов і Д. И. Писарєв. З дитинства Брюсову прищеплювалися інтерес до природничих наук, незалежність суджень, віра у велике призначення людини-творця. “Від казок, від усякої “чортовиння” мене ретельно оберігали, – згадував Брюсов, – зате про ідеї Дарвіна й про принципи матеріалізму я довідався раніше, ніж навчився множення. Нема чого говорити, що про релігію в нашому будинку й спомину не було… після дитячих книжок настала черга біографій великих людей… Ці біографії зробили на мене найсильніше враження: я почав мріяти, що сам неодмінно зроблюся “великим…” Такі початки виховання позначилися на всім подальшому життєвому й творчому шляху Брюсова.

Основою поетичної практики й теоретичних поглядів молодого Брюсова на мистецтво стали індивідуалізм і суб’єктивізм. У той період він уважав, що в поезії й мистецтві на першому місці сама особистість художника, а все інше – тільки форма. Іншою темою Брюсова стала тема міста, що пройшла через всю творчість поета. Продовжуючи й поєднуючи різнорідні традиції (Достоєвського, Некрасова, Верлена, Бодлера й Верхарна), Брюсов став, по суті, першим росіянином поетом-урбаністом XX в., що відбив узагальнений образ новітнього капіталістичного міста. Спочатку він шукає в міських лабіринтах красу, називає місто “обміркованим чудом”, любується “буйством” людських збіговиськ і “священним сутінком” вулиць. Але при всій своїй урбаністичній натурі Брюсов зображував місто трагічним простором, де здійснюють темні й непристойні справи людей: убивства, розпуста, революції й т.д.

Вірші Брюсова перегукувалися з віршами В. Маяковського. Брюсов намагається пророкувати падіння й руйнування міст як порочного простору, але в нього це виходить гірше, ніж у Маяковського або, наприклад, Блоку. Протест проти бездушшя міської цивілізації приводив Брюсова до роздумів про природу, що початків якої поет не визнавав у своїй ранній творчості. Тепер він шукає в природі втрачену сучасною людиною цілісність і гармонійність буття. Але слід зазначити, що його “природні” вірші значно уступають його урбаністичній ліриці. З великою художньою силою миру розчиненої в місті вульгарності протистоїть у Брюсова поезія любові. Вірші про любов згруповані, як і вірші на інші теми, в особливі значеннєві цикли – “Ще казка”, “Балади”, “Елегії”, “Ерот, непереможний у битві”, “Мертві наспіви” і ін. Але ми не знайдемо у віршах цих циклів наспівності, щиросердечного трепету, легкості. У Брюсова любов -всепоглинаюча, зведена до трагедії, “гранична”, “героїчна пристрасть”. За Брюсовим, як відомо, все життя тягнувся темний хвіст різних пліток і слухів. Він з’являвся в самих шумних ресторанах, мав романи з відомими дамами. У часи нових революційних перетворень у місті наступило досить незатишне й тривожне життя, убогість була загальною. Але Брюсов ставився до цього із властивим йому сарказмом. Недарма у свій час було написано:

Прекрасний у моці грізної влади
Східний газон,
И океан народної пристрасті,
У тріски дробящий вутлий.
У поезії Брюсова місто невіддільне від його особистості, і в трагедійності міста насамперед відчувається трагедія самого автора, для якого нерідко трагедії перетворюються у фарс:

? Знову я хочу все зазнати що було, Жах і скорбота, і любов!..
Мені здається, що відобразити трагедійний мир сучасного міста Брюсову вдалося більш повно в його знаменитому циклі віршів “У стінах”:

Немов нетутешні тіні,
Стіни мене обступили.
Думи колишніх поколінь!
У місті я як у могилі.
Будинки – хижі звірі Із сотнею неситих утроб
Страшні закриті двері: Кожна кімната – труна!
Або ще:
Ми дихаємо кімнатною пилом, Живемо серед картин і книг…
Поет з живою пристрастю відгукувався на всі найважливіші події сучасності. На початку століття російсько-японська війна й революція 1905 року стають темами його творчості, багато в чому визначають його погляд на життя й мистецтво. У ті роки поет заявляв про своє презирство до буржуазного суспільства, але й до соціал-демократії проявляв недовіру, уважаючи, що вона зазіхає на творчу волю художника. Однак у революції Брюсов бачив не тільки стихію руйнування, він оспівував щасливе майбутнє “нового миру” як торжество демократії, “волі, братерства, рівності” (”До щасливих”, 1904-1905), славив співаків боротьби:

Поет – завжди з людьми, коли шумить гроза,
И пісня з бурою – вічно сестри…
Вірші Брюсова про першу російську революцію, поряд з віршами Блоку, є верховими добутками, написаними на цю тему поетами початку століття. А от у роки реакції поезія Брюсова вже не піднімається до високого життєстверджуючого пафосу. Переспівуються старі мотиви, підсилюється тема утоми й самітності:

? Холод, тіло таємно сковуючий, Холод, душу що зачаровує…
? Усе в мені – лише смерть і тиша, Цілий мир – лише твердінь і в ній місяць.
? Гаснуть у серце не викохані сни, Гинуть квіточки осміяної весни…
? Але й у цей період творчості поет продовжує славити людину-трудівника, шукача й творця, вірить у майбутнє торжество революції.
Післяжовтневі вірші Брюсова відкривають останній період його літературного шляху, представлений збірниками “У такі дні”, “Мить”, “Дали”. Поет шукає нові художні форми для вираження нового повороту у своєму світогляді й відтворення в мистецтві революційної дійсності (”Третя осінь”, “До російської революції”). У збірниках “Дали” і “МЕА” Брюсов представляє зразки “наукової поезії” (”Мир електрона”і ін.)

Оригінальна художня творчість Брюсова не обмежується віршами. Знаючи основні класичні і європейські мови, Брюсов активно займався перекладами. Він перекладав Метерлінка, Вердена, Гюго, Едгара По, Верхарна, Райниса, фінських і вірменських поетів. У Бргосове крім дарунка художника жив неприборканий дух дослідника, що шукав раціоналістичні “ключі таємниць” до самих таємних людських почуттів, а також прагнув зрозуміти причини народження нових, форм у мистецтві, логікові їхнього розвитку. Брюсов вніс значний вклад у російську культуру; сучасні читачі вдячні цій людині й поетові за те, що він своєю творчістю створював епоху “срібного століття”, епоху блискучих досягнень російської поезії.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать