Мій родовід. Твір у публіцистичному стилі на патріотичну тему

У нашій домашній бібліотеці є унікальне видання – ілюстрований додаток до журналу «Нива» в коленкоровій палітурці, видане у Санкт-Петербурзі 1901 року. Це – сімейна реліквія, яка переходить від одного покоління нашого роду до іншого. У додатку до журналу «Нива» зібрані свідчення про найважливіші події життя російського суспільства в XIX столітті і про збройні сили, природознавство, землеробство і про багато інше. Цю книгу захоплено читали і мій дід, і мій прадід, про що свідчать залишені ними на полях олівцеві помітки. Вже самі ці помітки – для нас велика цінність. Це пам’ять про людей, що давно пішли з життя. Одного разу, коли я хворів, я взяв з полиці важкий фоліант і почав гортати, з цікавістю роздивляючись портрети історичних діячів і репродукції картин. Я уявив, як ось так, на початку минулого століття гортали книгу мої предки такі ж юні, як і я. Перегорнувши сторінку, я виявив якийсь папірець. Як ж’ був здивований, коли виявилося, що це два невикористаних квитки в оперу, них стояла дата: 1941, 24 червня… Чому вони були не використані, я зрозуШ почалася Велика Вітчизняна війна. Але кому належали ці квитки? Який сг/ек такль не встигли подивитися їхні власники? Із цим запитанням я звернувся до дідуся.

– Ці квитки – теж наша сімейна реліквія, – сказав він. – Я народився вЖ після війни і дізнався від своєї матері, що мій батько, а твій прадід Іван Івано вич, пішов на фронт з першим ешелоном. Саме його за сумлінну працю на за воді преміювали двома квитками в оперу: цього дня йшла опера Чайковсько’ «Євгеній Онєгін».
– Але як квитки опинилися в цій книзі?
– Йдучи на фронт, твій прадід поклав їх для певності в наймасивнішу кни гу, яка знайшлася у нашій сімейній бібліотеці, і сказав твоїй прабабці: нехай и КВИТКИ чекають на моє повернення. Прадід повернувся додому з нагородами, ти їх знаєш, ми дбайливо зберігаємо їх. Я вже не пам’ятаю, чи вдалося їм того переможного року побувати в театрі. Мабуть, місто лежало у руїнах, справ було багато. Ось така, Сашко, історія, пов’язана з цими квитками.
– А ти не знаєш, діду, хто були батьки мого прадіда?
– Свій родовід ти маєш знати. Без поваги до предків, без знання історії свого роду людина перетворюється на того, про кого кажуть: «без роду, без племені». Твій прадід був машиністом паровоза, а його батьки – селянами. Але ми коли-небудь поговоримо про це окремо. Ми з тобою почнемо важливу справу: складемо генеалогічне дерево нашого роду.
– А що це таке? – запитав я.
– Почнемо з прапрадідів – з тих, про кого я знаю. Кожна гілочка цього дерева – нове покоління. Одна гілочка буде твоєю. А потім дерево розростатиметься. З’являться нові гілочки – твої діти і онуки. І так без кінця. Адже це неправильно, що часто нам більше відомо про предків тих або інших історичних осіб, ніж про свій особистий родовід.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать