Патріотичні мотиви в ліриці М. Ю. Лермонтова

Батьківщина для Лермонтова – поняття широке і багатопланове. Його ставлення до Росії пройнятий болем і гордістю за її долю.

У ранній ліриці Лермонтова звучать громадянські мотиви неприйняття рабства (“Скарги турка”), прославляння революційного подвигу (“10 липня 1830″), звеличення колишнього могутності Росії (“Новгород”, “Вітаю тебе, войовничих слов’ян …”). Соціальні проблеми Лермонтов пов’язує з якимись глибинними, історичними процесами.

У вірші “Монолог” поет приходить до несподіваного і трагічного висновку – сама Батьківщина прирікає своїх дітей на бездіяльність, на жалюгідне животіння, на загибель талантів:

Повір, нікчема є благо в тутешньому світі …

До чого глибоких знань, жага слави,

Коли ми їх не можемо спожити?

І душно здається на батьківщині,

І серцю тяжко, і душа тужить …

Тому так сильний в ліриці Лермонтова мотив протиставлення сучасного, неповноцінного існування колишньому могутності вільної Росії. Одне з вищих проявів сили російського духу Лермонтов знаходить в недавньому минулому: у війні 1812 року. Перемогу Росії над Наполеоном Лермонтов сприймає як символ торжества справедливості, величезною духовної сили нації. У вірші “Бородіно” протиставлені “нинішній час” і час “билинних” богатирів:

Так, були люди в наш час,

Не те, що нинішнє плем’я:

Богатирі – не ви!

Сучасне покоління нездатне на подвиги, втратило духовний зв’язок з народом. Від імені минулого покоління в поемі говорить старий солдат: він виступає і від свого імені, і від імені всіх захисників Вітчизни. Не випадково у вірші постійно звучить займенник “ми” – так Лермонтов передає найважливішу властивість російської національної психології: особистість існує не сама по собі, а в злитті з іншими. Але це не знеособлює людини. Саме російські солдати принесли Росії перемогу:

Що тут хитрувати, мабуть до бою;

Вже ми підемо ломити стіною,

Уж постоїмо ми головою

За Батьківщину свою!

Солдати йдуть у бій за батьківщину, підкоряючись моральному закону: “Як наші брати вмирали!” Вони з любов’ю згадують про загиблого командира:

Полковник наш народжений був хватом:

Слуга царя, батько солдатам …

Ці природні взаємини протистоять тим аморальним законами, за якими живе “нинішнє плем’я”.

У 1841 році написані два вірші, в яких Лермонтов найбільш повно і глибоко розкриває всю суперечливість, складність свого ставлення до Батьківщини:

Прощай, немита Росія,

Країна рабів, країна панів …

Вперше в російській літературі прозвучало засудження не будь-яких окремих сторін російської дійсності, а всієї миколаївської Росії:

І ви, мундири блакитні,

І ти, їм відданий народ.

Мова йде одночасно про біду і про вину Росії та її народу. Вірш висловлює почуття безнадії: у цій країні покірності, жорстокості і несвободи жити не можна.

У вірші “Батьківщина” Лермонтов називає своє ставлення до Батьківщини “дивною любов’ю”. Вірш побудовано на протиставленні “казенного патріотизму” і природного людського почуття. Картини істинної Росії нітрохи не заперечують у свідомості Лермонтова Росію як державу.

Складне ставлення Лермонтова до Батьківщини, прийняття її душею, а не розумом, відмова пояснити, за що людина любить свою вітчизну, поклали початок цілої традиції в російській поезії:

Розумом Росію не зрозуміти …

У Росію можна тільки вірити.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать