Гармонія природи у вірші М. Ю. Лермонтова “Люблю я ланцюга синіх гір …”

М. Ю. Лермонтов чудово відчував природу і точно міг передати свої відчуття. У вірші “Люблю я ланцюга синіх гір …” він описує барвистий захід сонця в горах:


Ярка без світла і красна

Спливає з-за них місяць …


Або


На заході вечірній промінь

Ще горить на ребрах хмар

І розпоряджатися всіма зволікає він

Місяці – похмурий небосхил …


Кожне слово вірша пронизане настроєм, чином, кольором. А потім – прагнення, політ, стукіт копит, і завмирає подих:


Одного разу при такій місяці

Я мчав на баскому коні …

… Туманний місяць і мене,

І гриву, і хребет коня

Сребрістим блиском обсипав …


Лермонтов дуже добре відчував ритм життя. Людина стрімкий в бажаннях, думках, діях. Але термін його життя короткий, і, вирвавшись з круговерті, можна встигнути побачити, для чого ми народжені.


… І довго так мій кінь летів …

І кругом себе я подивився:

Все та ж степ, все та ж місяць …


Ми крихітна частина природи, її осколок, ми не можемо приборкати її, хоча вже й вибилися з-під материнського крила. І Лермонтов дуже тонко помітив, як місяць


Здавалося, дорікала в тому,

Що людина з своїм конем

Хотів панування степів

У ту ніч сперечатися з нею!


У смерті немає життя, а в житті є природа, а в природі є гармонія, гармонія повинна бути в людини, і така цілісність допоможе нам побачити світ очима чудового поета Михайла Лермонтова.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать