Скрипкове мистецтво

Реферат

Скрипкове мистецтво

План

Розвиток скрипкового інструментарію

Становлення скрипкових виконавських шкіл та їх видатні представники

Українське скрипкове мистецтво

Творча постать Д.Ойстраха

Творчий шлях Ю.Башмета

Молода ґенерація західно-українських виконавців скрипалів

Розвиток скрипкового інструментарію

Cмичкові інструменти належать до найдавніших видів музичного інструментарію і набули поширення у різних народів усіх континентів. У цьому контексті зробимо короткий екскурс в історію розвитку європейського скрипкового інструментарію. Ймовірно, що через персів та маврів попередники скрипки потрапили до Європи у VIII ст.н.е. Однак, дослідники свідчать, що ще до вторгнення в Європу арабів, у мандрівних поетів і співаків, які жили на території Ірландії та Шотландії, був триструнний інструмент кельтського походження під назвою кротта. У середньовічній Європі серед мандрівних музик – менестрелів побутували мініатюрних розмірів смичкові інструменти фіделі та ребеки.

Струнно-смичкові інструменти були відомі в Київській Русі ще в Х – ХІ століттях. Проникнення цих інструментів на слов’янські землі відбулося зі сторони Азії, де вони побутували ще в І ст. до н.е. Це підтверджується зображенням гітароподібного смичкового інструменту на Айртамському фризі (відноситься до початку нашої ери), знайденому на території Середньої Азії. Шлях смичкових інструментів з Азії в Європу пролягав через Візантію, з якою в той час була тісно пов’язана Київська Русь. Тому стає цілком очевидним припущення, що струнно-смичкові інструменти були запозичені саме в них. Це підтверджується розписами фресок Софійського собору в Києві, створеними візантійськими майстрами, на одній з яких зображений музикант зі смичковим інструментом, схожим за формою корпусу на примітивну віолу. Перша письмова згадка про смичковий інструмент під назвою «смик» в письмовій пам’ятці Київської Русі відноситься до ХІ століття. Ці дані підтверджуються словами з «Патриаршей летописи», датованої 1068 р.

Улюбленим інструментом середньовічних аматорів-музикантів, так званих «скоморохів», мистецтво яких набуло найбільшого розквіту в епоху Київської Русі, був струнний інструмент гудок. Однак, скоморохи постійно піддавалися гонінням зі сторони православної церкви, яка вважала гру на інструментах гріховною. До кінця ХVІІІ ст. популярність гудка знижується і в першій половині ХІХ ст. він майже повністю витісняється з народної музичної практики скрипкою.

Прототип сучасної скрипки з’явився в Україні наприкінці XV – початку XVІ ст, очевидно – завезений в Україну мандрівними музикантами, скоріше польськими народними скрипалями, які подорожували в Середні віки всією Європою.

Відмітимо, що інтенсивна робота у інструментотворенні проходила в ряді країн – у Франції, Польщі, Чехії, де утворилися свої школи скрипкових майстрів. Наприклад, чудові скрипки краківського майстра Mapцина Гроблича-старшого збереглися в досить обмеженій кількості, здебільшого тому, що купці-експортери продавали їх, видаючи за роботи майстрів брешіанської школи.

У ХVI – XVII століттях набув популярності ще один нетрадиційний струнно-смичковий інструмент – трумшайт, або тромба марина (морська труба). Інструмент був вищий за людину, мав єдину струну, яка створювала дуже сильний звук. Англійські моряки грали на ньому, коли треба було подати відповідний сигнал.

Скрипка, як музичний інструмент з усіма його зовнішніми особливостями (форма, величина, кількість струн, спосіб звуковидобування) і характерними звуковими якостями, виникла на початку чи приблизно у середині ХVІ ст. у Північній Італії, яка вже в ХV ст. славилася своїми майстрами з виробництва лютень, а кінця ХV – початку XVІ ст. – також віол. Серед відомих майстрів – Дж. Керліно, П. Дарделлі та інші. Певні традиції інструментобудування, а також наявність сировинних ресурсів сприяли тому, що саме в цій частині Італії було здійснено перші спроби створення скрипки, а згодом утвердилися видатні школи виготовлення скрипок – брешіанська і кремонська.

Брешіанська школа в Ломбардії була заснована Гаспаро Бертолотті та Паоло Маджіні, а її розквіт припадв на ІІ половину XVI – початок XVII століття. Кремонську школу заснувала у XVI столітті ціла династія майстрів Аматі. ЇЇ патріархом був Андре Аматі (1500 – 1577), який разом з своїми синами Антоніо (1540 – 1607) та Ієронімом (1561 – 1630) надали скрипці того довершеного вигляду, який майже без змін дійшов до наших часів. Інструменти, виготовлені кремонськими майстрами, мають гучний, ніжний, сріблястий голос, який нагадує своїм звучанням сопрано. Аматі свідомо намагалися наблизити звучання скрипки до людського голосу, у їх скрипок окрім ніжного тембру, з’являється звучність і сила, необхідні для музикування у концертних залах. Ці якості розвинули у подальшому учні, серед яких легендарні Антоніо Страдіварі (1644 – 1737), Андре Гварнері Дель Джезу (1698 – 1744). Інструменти, створені майстрами А.Страдіварі та А.Гварнері, й сьогодні вважаються неперевершеними.

Антоніо Страдіварі прожив довге життя: він помер у 94 роки. Його ім’ям підписано понад 1500 інструментів, серед яких не тільки скрипки, але і альти, віолончелі, контрабаси, лютні та гітари. Його скрипкам з монограмою, в якій сплетено латинські літери A. і S., давали імена «Роде», «Дофін», «Світанок». Восени 1996 року одна із скрипок Страдіварі була продана на аукціоні за 957 000 у