Пошук національних коренів у мистецтві Михайло Бойчук і бойчукісти

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА ХХ СТ. В УКРАЇНІ………………………………………………6

РОЗДІЛ ІІ. ПОШУК НАЦІОНАЛЬНИХ КОРЕНІВ У МИСТЕЦТВІ: МИХАЙЛО БОЙЧУК І БОЙЧУКІСТИ………………………………………..14

2.1. Умови розвитку монументально-декоративного мистецтва

2.2. Ідея і концепція мистецької школи бойчукістів

2.3. Бойчукізм і соцреалізм: умови співіснування

2.4. Аналіз робіт бойчукістів

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ МИХАЙЛА БОЙЧУКА – ЗАСНОВНИКА НЕОВІЗАНТИЗМУ…………………………………………27

3.1. Михайло Бойчук і мистецькі настанови соцреалізму

3.2. Стильові особливості робіт Михайла Бойчука

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………38

ДОДАТОК А. ІЛЮСТРАЦІЇ………………………………………………..40

ВСТУП

Українське мистецтво першої третини ХХ ст. переживало цікавий і водночас складний період розвитку, який ще недостатньо досліджений з позицій сучасної мистецтвознавчої науки. Як відомо, за радянських часів не заохочувалося дослідження «формалістичних» течій, як і національних особливостей українського мистецтва радянської доби. Отже, сьогодні особливо актуальним є аналіз художнього процесу в Україні першої третини ХХ ст. в цілому та в окремих галузях мистецтва. Важливо сформувати, зокрема, уявлення про загальний художній рівень українського монументально-декоративного мистецтва та всебічно висвітлити шляхи становлення його національної школи.

Актуальність теми: сучасний етап національного відродження в Україні вимагає особливої уваги щодо вивчення, осмислення її культурної спадщини. Важливою складовою втрачених мистецьких надбань є одне з найбільш яскравих явищ українського «розстріляного відродження» — школа М. Бойчука. З ініціативи владних структур все, що можна було знищити із творчості бойчукістів, знищено, зміст діяльності спотворено. Втім, знайшовши визнання у світі, бойчукізм і сьогодні притягує увагу науковців Франції, Польщі, США, Канади, Росії. Без реконструкції його справжнього образу не можливе не тільки відродження правдивої історії української художньої культури, а й усвідомлення її майбутнього сенсу, подальших перспектив. Особливого значення для принципового переосмислення бойчукізму набуває концепція розвитку українського мистецтва, створена М. Бойчуком.

З іншого боку, перед сучасним мистецтвознавством повстала необхідність вирішення проблем теорії світового художнього процесу. В орбіту наукових досліджень все більше включається творчість всіх народів різних країн і регіонів. Школа М. Бойчука органічно вписується у пошуки нових пластичних ідей передовими майстрами світового мистецтва ХХ ст. Окрім того, феномен бойчукізму в українському мистецтві першої третини ХХ ст. має значні риси схожості з мексиканським муралізмом. Ці два явища світової художньої культури, що виникли паралельно на різних континентах, не обмежуються типологічною близькістю, бо тут діють якісь більш глибинні механізми національно-історичного характеру. А такі крос-культурні порівняння набувають нині особливої ваги як для осмислення Україною місця своєї культурної спадщини у світовій художній системі, так і у створенні майбутньої теорії світового мистецтва.

Мета дослідження: на широкому історико-культурному матеріалі, у взаємодії з найбільш суттєвими художніми проблемами доби розглянути мистецьку діяльність М. Бойчука та його концепцію розвитку українського мистецтва, її несумісність з політикою тоталітаризму і місце бойчукізму в національній та світовій художній культурі.

Об’єкт дослідження: творчість М. Бойчука і його учнів у контексті проблем національно-культурного відродження в Україні першої третини ХХ ст.

Предмет дослідження: ідейно-стильовий пошук національних коренів у мистецтві бойчукістів та їх керівника – Михайла Бойчука.

Хронологічні межі дослідження охоплюють час становлення і розвитку бойчукізму, а також його згасання, і вкладаються в рамки 1910 – 1930-х рр.

В дослідженні поставлено наступні завдання: проаналізувати «неовізантизм» М. Бойчука як новий напрямок в історії українського мистецтва; висвітлити новаторство художньо-педагогічних засад та творчого методу М. Бойчука; розглянути проблему національного стилю і форми в українському мистецтві першої третини ХХ ст. та її розв’язання у творчій практиці бойчукістів; виявити унікальність школи монументального малярства М. Бойчука на терені колишнього СРСР та у світовому мистецтві ХХ ст.

Наукова дослідженість: у загальнотеоретичному, мистецтвознавчому та культурологічному осмисленні проблем, порушених у курсовій роботі, автор спиралася на концептуальні дослідження відомих українських та російських вчених, таких як: І. Врона [8, с. 35 – 39], К. Сліпко-Москальців, С. Таранушенко, Ю. Белічко, Н. Велігоцька, Д. Горбачов, О. Лагутенко, В. Лебедєва, Б. Лобановський [16, с. 165 – 171], М. Криволапов, В. Рубан, О. Ріпко [20], Л. Соколюк [21, с. 110 – 126; 22, с. 84 – 91], В. Толстой.

Явище бойчукізму за радянської влади послідовно замовчувалося. Про творчість цього митця якщо і згадувалося, то кількома рядками [7; с. 30]; [14, с. 273]; [18]. Вчені-мистецтвознавці згадували про цей напрямок переважно в контексті європейських мистецьких течій, на які радянське мистецтвознавство навішувало ярлик «буржуазних» [1, с. 142], [2], [3, c. 4 – 5]. Послідовним дослідженням явища бойчукі