Культура стародавнього Єгипту

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби КНУВС

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни

«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»

тема:

«КУЛЬТУРА СТАРОДВНЬОГО ЄГИПТУ»

Виконав:

слухач 3 «Д» курсу

Биканов Валерій Юрійович

область: Київська

залікова книжка № 1679

Науковий керівник:

Київ – 2007

Іригаційне землеробство, інші галузі сільського господарства. Основою основ економічного життя стародавніх єгиптян завжди було сільськогосподарське виробництво, передусім добре поставлене іригаційне землеробство, ефективність якого залишалася високою навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство переважало у Верхньому Єгипті, родючі землі якого використовувалися головно для розвитку зернового господарства, землі ж Дельти, відвойовані у боліт, більше годилися як пасовиська. Об'єднання країни в єдину державу посприяло будівництву та експлуатації іригаційної мережі, створювати яку населення почало ще в Додинастичну добу, а завершило вже в епоху Середнього Царства.

Стародавні єгиптяни побудували оригінальну іригаційну систему, не схожу на ту, яка виникла в Месопотамії. Якщо в долині рік-близнюків система каналів і дамб мала, як уже зазначалося, передусім дренажне призначення, то в долині Нілу склалася проста й надійна басейнова система іригації, покликана якомога довше, впродовж усього посівного періоду, затримати воду на полях. Будувати й експлуатувати таку систему штучного зрошення землі можна було лише усім миром, злагодженими зусиллями всіх номів, що дуже вплинуло на політичну організацію староєгипетського суспільства.

Споруджувати саме басейнову систему іригації єгиптян спонукав рельєф Нільської долини. Справа в тому, що на природно високих берегах Нілу мул під час паводку відкладався товщим шаром, ніж у долині, яка через це понижувалась також на захід і схід, у бік Лівійського та Аравійського плато. Скориставшись цією особливістю рельєфу Нільської долини, єгиптяни поділили її повздовжніми та поперечними греблями і дамбами на більші й менші басейни, через що вона зовні стала схожою на гігантську шахову дошку. Напередодні розливу Нілу чи коли вода вже починала прибувати, селяни проривали крізь високі нільські береги (їх вони, до речі, ще й штучно нарощували) короткі канали, якими впускали воду в басейни, звідки її потім розподіляли на поля за допомогою невеликих земляних валів. Коли мул осідав, паводкову воду відводили назад, у річку. Вода заодно промивала грунт, оберігаючи його від засолювання. Нільський мул, що залишався на полях, зберігав вологу впродовж двох місяців, проте цього часу цілком вистачало для проростання й дозрівання зернових культур (нільський мул був справжнім поживним бульйоном для рослин, він давав найшвидші сходи в світі).

Басейнова система іригації в Єгипті виявилася значно ефективнішою, аніж дренажна - в Месопотамії. Вона чинила менший тиск на природу і забезпечувала сприятливу екологічну обстановку в країні. Вода в Нільській долині стояла в каналах лише під час повені, тобто впродовж б-9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими, за каналами ж у Месопотамії доводилось наглядати протягом цілого року. Проіснувала ця система іригації в Єгипті до середини XIX ст., поки її не зруйнували Асуанські греблі. Нині вона почасти збереглася лише у Верхньому Єгипті.

Майже кожен єгипетський фараон приділяв увагу іригаційному будівництву в країні. Проте найграндіозніші іригаційні роботи було здійснено в епоху Середнього Царства на території Фаюмського оазису та за царювання Рамзеса II - в Дельті.

Спорудження басейнової системи іригації поєднувалося з іншими технічними засобами зрошення полів. Так, ще в IV тис. до н. е. єгиптяни винайшли ніломір, який широко використовувався ще в епоху Стародавнього Царства. Він допомагав хліборобам досить точно прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розмір паводка.

В епоху Нового Царства було винайдено шадуф. За допомогою цього нехитрого пристрою два робітники, працюючи по-змінно, могли полити за світловий день до півгектара землі. Шадуф дозволив єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв, насамперед, розвитку їхнього садівництва. Нарешті, в І тис. до н. е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються й нинішні єгипетські селяни.

Система штучного поливу землі забезпечувала високий валовий збір зернових у країні. За підрахунками єгиптологів, одна сім'я хліборобів могла прогодувати з єгипетських грунтів ще три сім'ї.

Сільськогосподарський рік починався у Єгипті в серпні зриттям завчасно побудованих гребель, щоб врятувати поля й канали від затоплення. В листопаді, коли повінь спадала, єгиптяни приступали до посіву зернових і садіння городніх культур. Із зернових вони вирощували переважно пшеницю-еммер (вид полби), ячмінь і сорго, з городніх - часник, огірки тощо, з технічних - льон, з волокон якого місцеві ткачі виробляли напівпрозору тканину, значно тоншу за сучасний шовк чи капрон. Пора жнив наставала у березні - квітні, у південних номах на місяць раніше, ніж у північних.

Приділяли увагу єгиптяни також садівництву й виноградарству, передусім вирощуванню фінікової пальми, хоч її господарська роль у Єгипті була значно скромнішою, ніж у Месопотамії . Сади до середини