Навіщо живе людина? (За повістю В. Г. Распутіна “Пожежа”)

Одна з найсерйозніших соціально-психологічних проблем, яка вирішується сучасною літературою, полягає в правильності вибору героєм місця в житті, точності визначення ним своєї мети. Роздуми про наш сучасника і його життя, про його цивільному мужність і моральної позиції веде у своїх повістях один з найталановитіших письменників нашого часу – Валентин Распутін.

Повість “Пожежа” у творчості В. Распутіна займає особливе місце. Великий її ідейно-моральний та естетичний потенціал.

Повість починається з роздуми головного героя Івана Петровича про правду, совість, про тих основних “підпорах”, на яких, на його думку, тримається життя людини. У цих творах – душевний біль героя (і самого автора) за свою землю, нехозяйское, бездумне, споживацьке ставлення до неї багатьох людей. Щось порушилося у світі. Люди стали іншими, якимись байдужими. Живуть – кожен для себе. І письменник не може про це мовчати.

Сама назва повісті символічно. Пожежа – це не тільки стихійне лихо. Це і “пожежу” в душах людей. Полум’я вихоплює з темряви не тільки мародерство, вбивство, яке сталося в цю ніч, але і минуле, сьогоднішнє селища Соснівка. Люди перестали бути господарями своєї землі, свого селища. Не дбали про його благоустрій.

“Ми чому, Іван, такі-то?” – Запитує Ганна Єгорівна свого чоловіка на пожежі. Чому ми такі роз’єднані? Чому серед нас процвітає безгосподарність, злодійство, пияцтво, злочинність?! “Чому стільки на світі Нероба і причандали?! І як вийшло, що ми на їх ласку здалися, як вийшло? “- Запитує й автор.

Іван Петрович мучиться, випроваджує себе душевно і фізично. Герой сумнівається, чи правий він, так як його ніхто не підтримує. Він бачить, що в минулому “добро і зло відрізнялися, мали власний чіткий образ, а тепер кордону стерлися. Добро і зло перемішалися. Ласкаво перетворилося на слабкість, зло – в силу. Що таке тепер хороший чи поганий людина? Раніше людини оцінювали за його душевним жестах, по здатність або нездатність відчувати чуже страждання. А зараз вже той хороша людина, хто не робить зла, хто без попиту ні в що не втручається. У результаті мірилом хорошої людини стало “зручне положення між добром і злом, постійна і врівноважена температура душі”. Люди раніше витримували випробування стихійними лихами, війною, голодом, тому що були всі разом. А зараз випробування ситістю, роз’єднаністю виявилося ще важче.

Думки про це не дають Івану Петровичу спокою. Вихід з глухого кута бачимо в міркуваннях героя про чотирьох “підпорах життя”: у почутті вдома з родиною; в почутті солідарності з людьми, “з ким править свята і будні”; в почутті роботи, з якої дається відчуття єдності з людьми; в почутті вітчизни, землі, на якій стоїть будинок твої, – якщо все це є, людина щаслива і “весь перетворюється у відповідь на чийсь поклик, душа його вибудовується і починає вільно звучати”.

Повість В. Распутіна змушує замислитися нас над багатьма питаннями сучасного життя: навіщо людина живе, в чому причина моральної деградації людей і що робити, щоб усунути ці явища? Тому твори В. Распутіна ще довго не втратять свій актуальності і будуть хвилювати не одне покоління читачів.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать