Биография и литературная деятельность Тараса Шевченко

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

Кафедра українознавства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ КУЛЬТУРОДОГІЯ

НА ТЕМУ № 30: Т. Г. ШЕВЧЕНКО – ГЕНІЙ НАЦІЇ

ВИКОНАЛА: студентка юридичного

факультету групи ДЗ-07-1з

Крамаренко Анастасія Геннадіївна

номер залікової: 076120

ВИКЛАДАЧ: Лушакова Алла Миколаївна

КРЕМЕНЧУК 2010

План

1. Місце Т. Г. Шевченка в українській культурі.

2. Дитячі та юнацькі роки.

3. Т. Г. Шевченко і національно-визвольний рух України.

4. Заслання та останні роки життя.

5. Т. Г. Шевченко – поет, прозаїк, драматург. Аналіз творчості.

6. Художня спадщина кобзаря.

Список використаних джерел

Місце Т. Г. Шевченка в українській культурі

Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.

Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.

Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя. Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "... я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".

Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки, а в кінці життя йому було надано звання академіка. Проте переважало в ньому друге, основне й головне покликання — поета, мало сказати — новатора, а поета особливої, незвичайної сили думки, глибини почуття, могутньої революційної пристрасті.

Порівняно недавно стала відома одна з перших поетичних спроб Шевченка — вірш "Нудно мені, що маю робити?". Від цих перших рядків і до останнього передсмертного вірша "Чи не покинуть нам, небого..." поет висловлював думи, почуття й прагнення свого народу. Слідом за "Кобзарем" з'являється альманах "Ластівка", де також надруковано ранні твори Шевченка, які не ввійшли до збірки, зокрема балада "Причинна". (Тепер цією поезією відкривається "Кобзар".) Уже перші проби пера Шевченка зі своєю народністю, емоційністю були виключно новим явищем в українській літературі.

Прокладаючи нові шляхи в літературній творчості, молодий поет не поривав різко зі своїми попередниками й сучасниками. Навпаки, він підкреслював свій зв'язок, спадкоємність із тими, хто перший починав нову українську літературу. Коли 1838 р. помер автор безсмертної "Енеїди", під враженням одержаної звістки Шевченко пише елегію "На вічну пам'ять Котляревському", в якій навіки визначив вагомість його внеску в культуру українського народу і всього людства. Так само високо оцінював молодий поет і першого прозаїка нової української літератури Г. Квітку-Основ'яненка. Він пише письменникові листа; прочитавши його нарис про А. Головатого, звертається до автора з віршовим посланням "До Основ'яненка". В. Жуковському присвячено ранню найкращу поему "Катерина", а Є. Гребінці — "Перебендю".

Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. У шевченкознавчих студіях не раз були спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи тощо.

Безперечно, у раннього Шевченка є дещо спільне з романтичною поетикою. Але ніколи, навіть у молоді роки, поет не втрачав своєї власної індивідуальності. Про це вагомо висловився І. Франко у статті про "Перебендю": "... геніальна натура нашого поета уміла впливи ті щасливо перетопити в одну органічну і глибоку поетичну цілісність" — у той сплав, ім'я якому — Шевченко.

Весь "Кобзар" нерозривно зв'язаний з народною творчістю. Це цілком природно й зрозуміло. Поет виріс з українського фольклору й ніколи цих зв'язків не поривав. Один з істориків української літератури ще в дожовтневі часи писав: "З Котляревським до літератури увійшов народ і сів у ній на покуті, остаючись там і по сей день бажаним гостем". Якщо про літературу до Шевченка ще можна було висловитись в такий спосіб, то з приходом Кобзаря народ в українській літературі став не гостем, а господарем.

Завжди відчуваючи нерозривний зв'язок з народом, поет сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку. Це не "використання", властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, це не стилізація під фольклор, до якої вдавалися численні поети до Шевченка, в часи його і після нього. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думи й слова поета. Інколи він міг запозичити з народної пісні навіть окремі рядки.

Надзвичайна близькість поезії Шевченка до фольклору, зокрема, до народної пісні, давала підставу деяким критикам вважати автора "Кобзаря" водноч

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать