Образ і характеристика Соні Мармеладової та її взаємозв’язок з образом Раскольникова

Розкольників і Соня Мармеладова. У 1860 р. Добролюбов у статті «Риси для характеристики російського простолюду» писав про двох розрядах натур – «одні з переважанням егоїзму, який прагне накласти свій вплив на інших, а інші з надлишком відданості, що спонукало відрікатися від своїх інтересів на користь інших». Критик надзвичайно проникливо намітив протиставлення, яке стало основним у композиції «Злочину і покарання». Мова йде про Раскольникова і Соні Мармеладової, але не тільки про них. Те, що Добролюбов назвав «надлишків відданості” і самозреченням, є, на думку письменника, властивість народного характеру з його вічними рисами: смиренням і всепрощенням. І як би не помилявся Достоєвський у незмінності та сталості цих якостей, все ж таки сам по собі принцип аналізу та оцінки ідей і вчинків натур «першого розряду» «з переважанням егоїзму» з точки зору морального кодексу народних мас є найважливіший етичний і естетичний принцип Достоєвського.

В кожній людині, вважає письменник, одночасно таїться і жертва, і кат. Таким його зробила сама природа. Але якщо виникає найважливіша моральна проблема вибору, то, на глибоке переконання письменника, краще бути жертвою, ніж катом, краще шлях Сонечки Мармеладової, ніж Родіона Раскольникова. У Соні, незважаючи на її покірність і безмовність, дуже сильний характер. Вона керується твердими і певними етичними принципами, живе за законами серця, не змінюючи своєї людській натурі. Правда, вона теж скоїла злочин, але над Собою і вчинила так не в силу логічних розрахунків, а по любові, принісши себе в жертву рідним людям. У романі Чернишевського «Що робити?» Згадується про один епізод з життя Кірсанова: в студентські роки він допоміг колись Насті Крюкової піднятися з «дна життя», пробудив у неї почуття людської гідності. У Достоєвського сюжет «перевернутий»: не розумний і освічений студент Раскольников вчить майже неосвічених Соню, а вона, «блудниця», звертає його на шлях покаяння. І не випадково з Євангелія Соня читає Раскольникова легенду про воскресіння Лазаря. Це знак, символ можливого відродження самого Раскольникова, який дійсно знаходить в собі для% того необхідні моральні сили.

Проте суть ідеологічних суперечок в «Злочині і карі» далека від однозначних рішень. Достоєвський залучає читача в найгострішу полеміку з корінних питань світоглядного характеру. Так, наприклад, йде справа з проблемою бунту і смиренності. У принципі відповідь, здавалося б, є очевидним: бунт Раскольникова засуджений, звеличується християнське смирення Соні. І все ж для письменника далеко не всі у бунті Раскольникова видається помилкою, та й весь роман не може розглядатися лише як апологія смиренності. З цієї точки зору важлива оюжетная лінія, пов’язана з Катериною Іванівною, особливо епізоди, коли вона, у свою чергу, піднімається до прямого бунту, висловлюючи гірке сумнів в небесній справедливості. Відмовляючись від передсмертної сповіді, Катерина Іванівна кричить: «На мені немає гріхів! .. Бог і без того повинен пробачити … Сам знає, як я страждала! .. А не простить, так і не треба! .. »Це бунт, якому письменник нічого протиставити не може. Аналогічна колізія виникне і в останньому романі Достоєвського «Брати Карамазови».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать