«Поезія втрат» ранньої Анни Ахматової

Розмірковуючи над загадкою популярності поезії Анни Ахматової, перш за все думаєш про одну особливість – вміння сказати небагатьма словами про найщиріші почуття, про найсокровенніше. Так в одному з віршів «Молюсь окопному лучу», на перший погляд, лише (малювання гри сонячного промінця «на рукомойнике моем». Про душевнийстан майже нічого не сказано, але «серце пополам» – найвиразніше говорить напруженне чекання й переживання ліричної героїні. Усі її втрати пропущені через сприйняття світу. І деталі промовляють краще за слова:

* Бензина запах и сирени,
* Насторожившийся покой…
* А з цим пейзажем насторожує тривожне відчуття втрати:
* Он снова тронул мои колени
* Почти не дрогнувшей рукой.

Жіночою чутливістю Ахматова сприймає недомовленість, звідси й певна незакінченність кінцівок. У відповідь на пронизливе:

* «Это все… Ах, нет, я забыла,
* Я люблю вас, я вас любила
* Еще тогда!»
* одна репліка – «Да».

І ця крапка в кінці така безнадійна й безповоротна, як найгірша втрата. Саме це вражає в ліричних віршах Ахматової – вміння передати тонкий нерв людських стосунків. Інколи вона вдається до іронії, як у липні «Вечером», де обійми коханого здаються штучними:

* Так гладят кошек или птиц.
* Так на наездниц смотрят стройных…
* Так довго чекати, сподіватися, мріяти про зустріч, щоб відчути відторженість. І цю втрату поетеса висловлює через іронічне:
* «Благослови же небеса –
* Ты первый раз одна с любимым».

Анна Ахматова відкриває безмежний світ, у якому немає нічого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна ніч – мить такого короткого й прекрасного життя. Вона відкрила безповоротність фраз і біль випадкових рухів. У короткому вірші «Сжала руки под темной вуалью» достовірна і трагічна історія кохання і втрати:

* Задыхаясь, я крикнула:
* «Шутка Все, что было.
* Уйдешь – я умру».
* Улыбнулся спокойно и жутко
* И сказал мне: «Не стой на ветру».

За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, піклування про здоров’я героїні, а насправді констатування безповоротного рішення. Це втрата. Вороття немає. Отже, «поезія втрат» – це те, що робить лірику Ахматової пронизливо щирою. Витонченість сприйняття й уміння передати кількома словами цілий сумбур почуттів – ось особливість поезії ранньої Ахматової.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать