Гарвей У. засновник вчення про кровообіг

РЕФЕРАТ

на тему:

ГарвейУ. – засновник вчення про кровообіг

П л а н :

1. Вступ

2. Передові діячі перехідного періоду

3. Людина в центрі уваги епохи Відродження

4. Пауданська школа медицини

5. Навчання Гарвея

6. Опис роботи серця

7. Висновок

У надрах феодалізму в цехових об'єднаннях купців та ре­місників поступово складався і зростав новий клас—буржуазія, для якого феодальний лад з його обмеженнями, пануванням в усіх галузях життя богослов'я і сухої схоластики в школах був тяжкими путами. Нові епохальні географічні відкриття, такі, як відкриття Америки Христофором Колумбом (1492 р.), мор­ського шляху до Індії Васко да Гамою (1498 р.), потреба в роз­витку й обслуговуванні нових видів добувної і обробної промис­ловості, ставили перед наукою і технікою все нові завдання.

Боротьба з феодалізмом, засиллям церкви відбувалася в різ­них країнах по-різному і в різні часи. Вихідним моментом усіх цих процесів був розвиток продуктивних сил. Найсприятливіші умови для переходу від феодалізму до капіталізму створилися в країнах Західної Європи. Ці держави не зазнали в минулому численних нападів, які спустошили країни Азії, Східної Європи, були розташовані близько до морських шляхів світової торгів­лі. Народи Русі захистили Захід від кочівників. Ці історичні обставини сприяли успішному розвиткові в Західній Європі ре­месел, зростанню міст і торгівлі. Зростання торговельних і про­мислових центрів супроводилось класовими конфліктами, селян­ськими війнами, повстаннями ремісників, які протягом XV— XVII ст. розхитували в цих країнах феодальний лад. Оскільки в середні віки єдиною ідеологією була релігія, то всі ці соціаль­ні рухи, спрямовані проти паралізуючого впливу церкви, оціню­вались як єресь.

Передові діячі перехідного періоду, борючись проти всесиль­ної офіційної церкви і схоластики, використали культурну спад­щину античної давнини, особливо античної Греції. Звідси — тер­мін Відродження (Ренесанс по-італійському II Кіпазсітепіо) — досить неточне позначення, що збереглося в науковій літерату­рі до наших днів. Насправді культура пізнього середньовіччя, що різко відрізнялася за історичними умовами свого виникнен­ня й формування від умов античного світу, ніяк не могла бути простим відтворенням античності. Однак діячі епохи були щиро впевнені, що переживають і здійснюють відродження. В галузі медицини Західна Європа прийняла крім спадщини античної ме­дицини також спадщину передової медицини народів Сходу, що стало відомим у Європі завдяки діяльності арабістів, перекла­дачів з арабської мови на латинську (Герарда Кремонського, Костянтина Африканського та ін.). Енгельс писав: «Це був най­більший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством, епоха, яка потребувала титанів і яка породила ти­танів щодо сили думки, пристрасті й характеру, щодо багато­сторонності і вченості... Але що особливо характерне для них, так це те, що вони майже всі живуть у самій гущі інтересів сво­го часу, беруть жваву участь у практичній боротьбі... Кабінетні вчені були тоді винятком...»

Культура пізнього середньовіччя — епохи Відродження — в центр уваги ставила людину. В цьому полягала основна від­мінність Studiahumana —тодішнього гуманізму від StudiaDivina — богослов'я. Положення відродженої античної філософії «пізнай самого себе» (gnotiseauton) тлумачилося як пізнання передусім фізичної природи людини. Анатомією займалися не тільки лікарі, а й люди, за родом діяльності далекі від медици­ни. Таким був геніальний художник Леонардо да Вінчі (1452— 1519), цей універсальний розум епохи: мислитель, технік, ана­том, видатний маляр. Леонардо да Вінчі разом з лікарем Торре з Павії протягом десятків років анатомував трупи і зробив ба­гато точних анатомічних зарисовок. На жаль, його анатомічні трактати стали широковідомі лише через 150 років після смерті автора і тому не мали впливу на прогрес анатомічної науки.

В Падуанському університеті було здійснено видатні дослі­дження з анатомії і фізіології людини. Ці дисципліни в ті часи ще не були відокремлені.

Протягом багатьох сторіч після Галена фактично нічого но­вого в анатомії не було відкрито. Церква суворо заборонялапрофесорам-ченцям, які здебільшого були викладачами анато­мії, робити розтини людських трупів; перші легальні розтини для навчання в університетах (найчастіше один раз на рік) по­чали робити більш як через тисячу років після Галена (XIII ст.). В підручнику анатомії, складеному професором Мондіно де Люцці в Болоньї, яким користувались в університе­тах протягом 200 років, анатомія подавалася за Галеном; лише в 1520 р. Олександр Ахіліні в новому виданні праці Мондіно описав клубово-сліпокишковий клапан та в слуховому апараті молоточок з коваделком. В 1529 р. Бенердіно де Карпі в новому виданні Мондіно висловив сумнів щодо можливості безпосеред­нього переходу крові з одного шлуночка серця в другий, як учив Гален.

Уїльям Гарвей (1578—1657) народився в Фолькстоні в Анг­лії, вивчав медицину в Кембріджі, закінчив медичну освіту в Падуанському університеті. Під керівництвом свого вчителя Фабріція, який описав венозні клапани і вивчав розвиток курчати в яйці, Гарвей почав досліджувати кровообіг. Повернувшись в Англію, він працював у Лондоні в госпіталі св. Варфоломея, викладав анатомію, хірургію, пізніше був двірським королівським медиком. Свої висновки про кровообіг Гарвей зро­бив лише після багатолітніх сумлінних досл