Що для нас означає творчість Лермонтова?

Як пояснити те відчуття смутку, і ніжності, і туги, і гордості, яке охоплює, ледь відкриваєш томик його віршів, ледь кидаєш погляд на дивну молоде обличчя з сумними очима; негарне і прекрасне обличчя приреченого на довгі страждання і на коротке життя людини? Чому саме Лермонтов? Чи не Тютчев, не Блок – поети настільки ж величезного таланту, а саме Лермонтов став невиліковним смутком і таємницею любов’ю мало не кожної молодої людини, і ось вже майже півтораста років його вірші, його проза, його доля сприймаються мільйонами людей як дуже особисте переживання, і кожен у свій час відкриває Лермонтова для себе одного, ревниво береже його глибоко в душі.

* У розумі своєму я створив світ інший
* І образів інших воно, життя;
* Я ланцюгом їх пов’язав між собою,
* Я дав їм вигляд, але не дав їм назви …
* («Російська мелодія». 1829 р.)

П’ятнадцятирічний читач відгукується всією душею: «Так, і я створив, і в мене так само, але я не вмію сказати про це, – ВІН сказав за мене». У дорослої стискається серце, і пам’ять про своїх п’ятнадцяти роках сплітається з жалістю до хлопчика, який у п’ятнадцять років міг написати таке і страждати, і загинути в двадцять сім! Сумний, сумний, зневірений Лермонтов – чому він так потрібен усім, і людям веселим, життєрадісним – теж?

* Я не принижуючи перед тобою;
* Ні твій привіт, ні твій докір
* Не владні над моєю душею.
* Знай: ми чужі з цих пір.
* («К *». 1832 р.)

У молодості хочеться бути гордим і самотнім, страждати, відкидати, бути знехтуваним – в молодості людині так хочеться жити, що і прикрості здаються йому привабливими, найстрашніше для молодої людини – прожити життя порожньо, без бур душевних, без пристрастей.

* Я жити хочу! Хочу печалі
* Любові і щастя на зло;
* Вони мій розум розпестили
* І надто згладили чоло.
* Пора, пора глузуванням світла
* Прогнати спокою туман;
* Що без страждань життя поета?
* І що без бурі океан?
* («Я жити хочу! Хочу печалі …». 1832 р.)

У молодому розпачі Лермонтова я бачу таке бурхливе життєствердження, якого не знайдеш в цілих томах п про видимість оптимістичних віршів. Може бути, це життєствердне відчай і привертає до нього молодих людей? «А він, бунтівний, просить бурі …». Стаєш старше – і залучає вже не молода бунтівливість Лермонтова, а незрозуміла, непокоять, непояснена зрілість його думки, точність зору:

* Коли хвилюється жовтіюча нива
* І свіжий ліс шумить при звуці вітерцю
* Тоді упокорюється душі моєї тривога,
* Тоді розходяться зморшки на чолі …
* («Коли хвилюється жовтіюча нива …». 1837 р.)

Було б не дивно прочитати такі вірші у зрілого поета, немолодого, багато пережив людини. Лермонтов написав їх у двадцять три роки. Ці слова можна сказати і про Лермонтова. Він сам, Михайло Юрійович Лермонтов, – ліричний герой майже всіх своїх віршів; ми всі знаємо його як людину – з його самотністю, бурхливої тугою, передчуттям ранній своїй загибелі – і завжди з палкою енергією, відчайдушною жагою діяльності, щастя:

* Відчиніть мені в’язниці,
* Дайте мені сяйво дня,
* Чорнооку дівчину,
* Черногрівого коня.
* Дайте раз по синю полю
* Проскакати на тому коні;
* Дайте раз на життя і волю,
* Як на чужу мені частку,
* Подивитися ближче мені.
* («Бажання». 1832 р.)

Цей вірш явно перегукується з написаним у тому ж році «Парусом». Але чому «життя і воля» представляються поетові «чужої часткою»? Чому вітрило «просить бурі»?

Герцен – майже ровесник Лермонтова – називав своє покоління «отруєним з дитинства». Щоб правильно зрозуміти ці слова, потрібно спочатку відповісти на питання: багато це чи мало – п’ятнадцять років? Для підлітка, юнака – дуже багато, ціле життя. Для дорослої людини-частина життя. Для історії короткий відрізок епохи. Всього на п’ятнадцять років раніше Лермонтова народився Пушкін. На цілих п’ятнадцять років він старший.

Одвічна суперечка: хто кращий – Пушкін чи Лермонтов – нерозв’язний, тому що два великі поети не просто різні характери, різні особистості, вони – герої різного часу.

Ми вміємо це правильно пояснити: Пушкін жив і формувався в епоху розквіту декабризму, а Лермонтов відобразив у своїй творчості доби лихоліття. Але ми далеко не завжди уявляємо собі, що це означає – лихоліття.

У 1814 році, коли Лермонтов народився, а Пушкіну було п’ятнадцять років, Росія ще гостро пам’ятала гіркоту бід і втрат Вітчизняної війни, але вже пишалася перемогою над Наполеоном. Ця перемога зміцнила віру кращих людей Росії в сили свого народу, змусила задуматися над його долею, вступити в боротьбу за його звільнення. Ліцеїст Пушкін ріс в атмосфері пристрасних суперечок про майбутнє Росії, – юнаки його покоління вірили, що це майбутнє залежить від них, від їхнього розуму, таланту, діяльності. Вони готували себе до цієї діяльності: один хотів бути полководцем, інший – ученим, третій – творцем нових законів. І всі вони разом мріяли ввести в Росії нове, більш справедливе законодавство, сперечалися про республіку, про конституцію.

У 1829 році, коли Лермонтова було п’ятнадцять років, а Пушкіну тридцять, надії на конституцію, республіку, звільнення народу звалилися. Микола I твердо запам’ятав Урок 14 грудня 1825 року. Він не тільки відправив декабристів на шибеницю і каторгу, він вжив усіх заходів до того, щоб їхня справа не відродилося. Ровесники Лермонтова не могли мріяти про діяльність, тому що діяльність в епоху Миколи I зводилася до покори. Полководці потрібні були для придушення народу, судді – для звершення суду несправедливого, поети – для прославлення царя. Атмосфера думки, суперечок, надій змінилася атмосферою підозрілості, страху, безнадійності.

Покоління Лермонтова, звичайно, не змирилося: юнаки цього покоління таємно читали волелюбні вірші, бунтували проти університетських професорів, які займалися не наукою, а стеженням за студентами. Але покоління Лермонтова вже не могло йти дорогою декабристів, помилки яких стали очевидними після їх розгрому. Нового ж шляху це покоління ще не виробило.

«Всі ми були дуже юні, щоб взяти участь у 14 грудня, – писав Герцен. – Розбуджені цим великим днем, ми побачили лише страти і вигнання. Вимушені мовчати, стримуючи сльози, ми навчилися, замикаючись в собі, виношувати свої думки – і які думки! . . – То були сумніви, заперечення, думки, повні люті. Які звикли з цими почуттями, Лермонтов було знайти порятунку в ліризмі, як налоділ його Пушкін. Він жив важкий вантаж скептицизму через всі свої мрії і насолоди ».

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать