Особливості мови ліричних творів Пушкіна

Якщо ми прочитаємо одне за іншим такі, наприклад, вірші Пушкіна, як «До Чаадаєву», «Село», «До моря», «Знову я відвідав …», «Послання цензору», «Пророк», «Осінь», «Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний … », то навіть на слух зауважимо деякі особсіпосгі мови ліричних творів Пушкіна. У віршованому мовою Пушкіна на широкій народній основі злилися різні стилістичні елементи російської мови: слов’янізми, книжкові та розмовні елементи загальноросійської мови, просторіччя широких народних мас. До початку 20-х років XIX ст. Пушкін у своїх поглядах на російську літературну мову дотримувався точки зору Н. М. Карамзіна. Він вважав, що книжковий літературну мову необхідно зблизити з розмовною мовою освіченого суспільства. У своїх творах цього періоду Пушкін обмежує вживання церковнослов’янізмів, але, з іншого боку, і жива розмовно-побутова мова ще майже не входить в його вірші. З 1817 р. в поетичній мові Пушкіна з’являється суспільно-політична, революційна термінологія декабристських кіл.

Поступово Пушкін змінює своє ставлення до церковнослов’янської мови: у ньому він починає бачити опору в боротьбі із засиллям французької мови. Церковнослов’янська мова здається йому тепер більш близьким до «корінним» основам російської мови, ніж ка-рамзінскій «новий стиль». Він цінує церковнослов’янська мова за його стилістичні достоїнства, простоту, стислість, «свободу від європейського манірності». Але церковнослов’янські слова і вирази в своїх творах він підпорядковує особливостям живої розмовної мови.

До початку 20-х років XIX ст. визначилися основні особливості пушкінського віршованої мови:

* об’єднання розмовних і книжково-літературних елементів мови на основі народної мови;
* простота і стрункість синтаксису:
* строгий порядок слів у реченні (інверсія використовується тільки в стилістичних цілях, тобто для посилення виразності);
* енергійність і швидкість викладу думок і вираження почуттів.

У подальшому творчому розвитку поетичної мови Пушкіна все більше стираються межі між віршованій і прозової мовою (з точки зору вибору слів). Вже з середини 20-х років Пушкін, відбиваючи у своїх ліричних творах найрізноманітніші життєві явища, все частіше використовує «прозові» слова.

Але це «спрощення» мови не знижує художньої досконалості його творів. Справа в тому, що слово в художньому творі (і особливо в ліриці), в порівнянні з тим же словом в мові нехудожньої, набуває додаткову естетичну функцію. Якщо в нехудожньої мові слово вживається в даній мовної ситуації в одному, номінативному значенні, то в ліриці слово завжди багатозначне.

Які шляхи розгадки «многозначімой ліричної мови»? Треба знати «традиційну умовність слововживання і взагалі поетичного стилю» і треба вміти осмислити слово в контексті. «Відомо, що дві людини більше ніж у два рази сильніше однієї людини. Ось так само і в мові поєднання слів дає сенс більший, ніж проста сума «значень» окремих слів. Комбінаторні збільшення утворюються й в межах однієї фрази і, крім того, з поєднання періодів – в межах глави, далі, є відтінки, що виникають тільки з закінченого літературного цілого ».

У віршах Пушкіна слова, навіть ті, до яких ми звикли в повсякденному мови, «так майстерно поставлені», що вірш вимагає багаторазового перечитування, роздумів, щоб зрозуміти, розгадати не тільки прямий, реальний сенс вірша, а й підтекст.

Прочитаємо, наприклад, вірш «До Чаадаєву»:

* Пока свободою горимо,
* Поки серця для честі живі,
* Мій друг, вітчизні присвятимо
* Душі прекрасні пориви!
* Товариш, вір: зійде вона,
* Зірка привабливого щастя,
* Росія вспрянет від сну,
* І на уламках самовладдя
* Напишуть наші імена!

За змістом, жанром і композиції вірш «До Чаадаєву» представляє собою поетичну різновид творів ораторського мистецтва. Високий емоційний настрій, бойовий, мобілізуючий на боротьбу дух, виражений в призовних інтонаціях, створюється особливими засобами словесного вираження, властивими ораторському стилю. Синтаксис вірші відрізняється простотою і стрункістю. Чіткість у викладі думок, енергійність у вираженні почуттів досягаються відносної стислістю простих речень, що входять до складу складних: п’ятнадцять простих речень утворюють чотири складних, два з яких включають в себе звернення.

Своєрідна лексика вірша. Висловлюючи в ньому ідеї декабристів, Пушкін використовує слова «високого» стилю (почуй, вітчизни, уповання, прокинуться). Крім того, у вірші є суспільно-політичні терміни, які були поширені в мові дворянських революційних кіл (гніт, фатальна влада, вільність, честь, самовладдя).

Однак, будучи зразком ораторського стилю, «До Чаадаєву» залишається високохудожнім поетичним твором. Роблять його таким ритм і «многозначімая лірична мова». Ритм виступає і як один із складових елементів інтонації, і як конструктивний елемент, за допомогою якого досягається цілісність ліричного твору. «Многозначімая лірична мова» створюється всією сукупністю словесних зображально-виражальних засобів: поетичними стежками і фігурами, контекстом, «синонімами поетичної мови», «омонимами поетичної мови» …

«Синоніми поетичної мови» – це «сходнозначние висловлювання», «порівняно з синонімами практичної мови, вони неточні, означають приблизні, не цілком ототожнюються, подання, – проте зводяться до одному смисловому фокусу». «Омоніми поетичної мови» – це «подібно-звучні мовні комбінації. «У віршах (ліричних) зустріччю омонімів буде не тільки вживання слова в двох його значеннях, що відносяться до абсолютно різних реалій, а й повторення того ж обороту мови (« слова ») в одному основному значенні, проте з новими смисловими деталями. Повертаючись в новій зв’язку, порядку, – просто в іншому місці … вірші семантично змінюються. І це – вишуканий і важкий для читача вид омонімічний організації вірша ».

Вчитуючись у вірш «До Чаадаєву», ми акцентуємо увагу на словах і виразах, створюють підтекст: це і епітети, і порівняння, і метафори, і «синоніми поетичної мови». «Розгадування» їх, вольове або інтуїтивне, власне, і викликає у читача певне хвилювання, що посилюється від відчуття ритму: і віршованого розміру, і чергування подібних і контрастних інтонаційно-мелодійних рухів. Ми глибше розуміємо зміст твору. Воно – про минуле, сьогодення і майбутнє волелюбного покоління початку XIX ст.

У минулому – обмануті надії. Думка про них, виражена в перших чотирьох рядках, побудованих на повторенні спадаючих мелодій, занурює нас в сумні роздуми. Рамки вірші розсуваються: у нашій свідомості вибудовуються в один ряд з поетом і його другом Чаадаєвим та інші Свободолюбні того часу …

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать