Твір за повістю И. Пруста «Кохання Сванна»

Головною справою життя французького письменника-модерніста М. Пруста (1871-1922) був семитомний роман-епопея «У пошуках втраченого часу». Сюжет твору – безперервний і стихійний потік спогадів, який проходить крізь свідомість Марселя – героя-оповідач а. Особливе місце в структурі багатотомного роману Пруста посідає повість «Кохання Сванна». Це передісторія основного сюжету, життя Марселя, і водночас ніби увертюра до роману. Виходець із багатої буржуазної родини, Сванн постає на сторінках повісті як світська людина, вхожа в аристократичні кола. Водночас він захоплюється мистецтвом, має ґрунтовні знання в живописі, глибоко його розуміє і тонко відчуває, пише книгу про чудового голландського живописця XVII ст. Вермера. Витончений духовний аристократ, Сванн сприймає життя крізь призму мистецтва,

Кохання Сванна – це по-своєму драматична історія любові духовно багатої і витонченої людини, закоханої в красу й мистецтво, до жінки, нерівної йому за своїми духовно-психологічними якостями, обмеженої і вульгарної мішанки. У повісті маємо надзвичайно тонкий і проникливий аналіз зародження й розвитку почуття, психологічного процесу, що був названий Стендалем «кристалізацією любові».

У кристалізації любові Сванна найактивніша роль належить мистецтву, образи якого внаслідок різних збігів переносяться на Одетту і змінюють її – у сприйнятті героя. Ця жінка спершу не справила на Сванна враження, коханим зароджується, коли її образ починає пов’язуватись у нього з чарівливою фразою із сонати Вентейля. Удень першої появи Сванна на обіді у Вердюренів молодий піаніст виконав сонату, яка ще рік тому справила на Сванна величезне враження і яку, попри всі його зусилля, не зміг більше почути. «Та ось як тільки молодий піаніст у салоні Вердюренів узяв кілька акордів і протяг через цілих двд такти одну високу ноту, Сванн раптом побачив, як із-за довгого звука, напруженого, наче дзвінка завіса, над таємницею зачаття мелодії вилітає і лине до нього заповітна, шелестка, вичленована музична фраза, у якій він упізнав свою надхмарну й духмяну улюбленицю. Вона була така небуденна, сповнена такого питомого, такого індивідуального чару, аж Сваннові здалося, ніби він зустрів у вітальні у приятелів жінку, яка полонила колись його на вулиці і з якою він не сподівався більше зійтися». Ця музична фраза, котра була для Сванна образом любові й щастя, стає каталізатором його почуття до Одетти.

Таким самим каталізатором кристалізації любові стає Сепфора з фрески Бо-тічеллі, коли Сванн запримітив, що овал обличчя й постать Одетти схожі на цей живописний образ, який він так любив. «Він дивився на неї; в її личку і в її постаті воскресала частина фрески, яку Сванн віднині завше намагався в ній побачити, чи він був біля Одетти, чи тільки думав про неї». Одетта в сприйнятті Сванна все більше зміщається в світ мистецтва, огортається його атмосферою, асоціюється з його образами й пробуджуваними ними відчуттями, і таким чином одухотворюється й поетизується. Змальовуючи кохання Сванна, автор виявив себе як тонкий спостерігач і дослідник свідомих і підсвідомих душевних рухів, почуттів, переливів настрой?. Творчість М. Пруста стала своєрідною віхою у розвитку психологічного роману, поглибивши розуміння внутрішнього життя особистості.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать