Світ у творах постмодернізму

Постмодернізм відображає загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків, втрату моральних орієнтирів у світі. Дисгармонія і деструкція – такі основні ознаки постмодерного художнього світу. Тут немає нічого певного, сталого. Цей світ жахливий і химерний. Він відлякує своєю заплутаністю й невизначеністю, глибиною кризи й безвиході. Тому не випадково у постмодерних творах стали знаковими такі просторові координати, як лабіринт, яма, прірва, глухий кут, стіна тощо. Художній світ у постмодернізмі не має завтрашнього, розвитку, замкнений лише сам на собі. Неначе розбитий на друзки, розколотий, не цілісний, не органічний.

Тому фрагментарність, хаотичність, колаж у побудові сюжету стають характерною ознакою постмодерних творів. І єдине, що може зробити митець, – спробувати осягнути це абсурдне теперішнє буття через минуле. Хоча світ не має свого продовження, він може бути осмислений крізь призму колишніх епох, культурного досвіду людства. Тому в творах постмодернізму поєднуються стильові елементи, алюзії, ремінісценції, цитати з інших періодів мистецтва. Хаотичність у композиції творів, з одного боку, відображає хаос абсурдного світу, а з іншого – це крок до його усвідомлення. Нагромадження різноманітних елементів, які містять відгомін попередніх епох, слугує осмисленню сучасності через архетипи культури, через пам’ять поколінь (хоча, можливо, то лише уламки). І це не перешкоджає сприймати постмодерний художній світ з позиції остаточної безнадії.

Створення художнього світу в творах постмодернізму відбувається у підкреслено умовному ключі. «Текст» зображається як «світ», а «світ як текст». Твір постмодернізму подається не як готова річ, а як процес взаємодії художника з текстом, тексту з простором культури і соціальним простором, тексту з митцем тощо. Тут ідеться про специфічну особливість постмодерного письма, що передбачає підкреслену умовність зображуваного.

Твір – це так званий умовний текст і умовний світ. І все у ньому підпорядковується правилам естетичної гри. Ігрове начало притаманне більшості творів постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої не живуть, а граються у життя. І митець начебто не пише, а грається в літературу, грається з читачем. За законами гри в постмодерних творах можуть відбуватися різноманітні події на грані реального та ірреального. Гра дає можливість вільного переходу з одного часу в інший, з дійсності – у світ підсвідомості тощо.

Виникає запитання: “А навіщо ж ця гра, ця підкреслено умовна естетична діяльність?..” Річ у тім, що естетична гра здатна перетворити трагедію на фарс, тобто певним чином подолати трагізм буття, хоча б і на естетичному рівні. Крім того, естетична гра, своєрідна театралізація мистецтва дає художникові можливість разом із читачем переграти заново ті чи інші ситуації, зазирнути не тільки у потаємні куточки дійсності, а й у свій внутрішній світ і врешті-решт звільнити людину з-під гніту- важкої реальності, існуючого абсурду. Як зазначав ще М.Бахтін, «у грі людство звільняється внутрішньо, а здобуття внутрішньої свободи є кроком до звільнення світу». До того ж естетична гра у творах постмодернізму нерідко поєднується з пародією, іронією, сміхом, а це завжди було засобом вільнодумства, руйнування будь-яких ідолів, подолання драматизму буття. Пародією на трагедію є комедія, а отже, абсурд буття не є безнадійним, він долається на суто художньому, естетичному рівні. А за естетичною грою у творах постмодернізму приховується мрія про справжнє, не-ігрове життя, прагнення духовного смислу, правди й щирості, тяжіння до відродження загальнолюдських норм і цінностей.

Світ у творах постмодернізму зображається з позиції «ідеологічного поліфонізму» (термін М.Бахтіна), який реалізується в поєднанні різноманітних елементів, стилів, цитат, ремініс-ценцій тощо. Неоднозначність і суперечливість світобудови призводить до того, що правом на остаточну істину про світ не володіє ніхто. Д.В.Затонський відзначає: «Немає у цьому світі нічого певного, вповні завершеного: ні морального вироку, який не може бути переглянутий, ні морального заохочення, яке ніколи й нікому не здасться незаслуженим. Кожна брехня приховує у собі частинку істини, і кожна істина приховує у собі краплинку отрути, так що слава й ганьба нерідко переходять одна в одну, навіть заміняють одна одну…» Тому монополією на знання про цей світ у творах постмодерну не володіє ніхто. Ні герої, ні автор, ні читач. І тому ці твори можна прочитувати по-різному. Вони лишають величезний простір для читацької уяви. Вони змушують думку напружено працювати, шукати втрачені моральні домінанти та орієнтири. І навіть якщо вони не знайдені, ця праця розуму й душі надзвичайно корисна, а це ще раз свідчить про те, що твори постмодернізму варто вивчати у школі, щоб молода людина не заспокоювалася у своєму існуванні, щоб вона вчилася мислити, шукати.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать