Символiстична картина свiту в п’єсi Морiса Метерлiнка “Синiй птах”

“Осучаснення” античного мiфа в п’єсi Бернарда Шоу “Пiгмалiон”

Видатний англiйський драматург Джордж Бернард Шоу захоплювався творчiстю
Iбсена, i це привело його до реформи англiйського театру.

Вiн обстоює принципово нову структуру драми – проблемну п’єсу-симпозiум.
Як драматург вiн тяжiє до гумору i сатири. “Мiй спосiб жартувати полягає
в тому, щоб говорити правду”, – заявляв Шоу.

Драми Шоу не втрачають своєї популярностi. Серед найвiдомiших його
творiв – п’єса “Пiгмалiон”, яку автор назвав “романом у п’яти актах”. В
основу твору покладений античний мiф про скульптора Пiгмалiона, який
вирiзьбив iз мармуру Галатею – жiнку такої вроди, що закохався в неї i
умовив богiв, щоб оживили статую. Спираючись на цей мiф, Бернард Шоу
подає свiй оригiнальний, парадоксальний варiант своєї iсторiї.

Елiза Дулiтл – це смiшна дикунка, бiдна квiткарка, дiвчина невихована i
неосвiчена. За словами професора Хiггiнса – “пучок гнилої моркви”.

ця дикунка перетворюється на справжню ледi. Потрапивши до
аристократичного свiту, вона вражає всiх не тiльки своєю красою, а й
умiнням говорити, витонченiстю манер i найбiльше розумом i душею. Пiсля
трiумфальної перемоги Елiза розумiє, що вона бiльше не потрiбна
професору i полковнику. Вона довго терпiла грубощi та глузування
професора, i тому втекла не прощаючись.

Хiггiнс, хоч i має професорське звання, але поводить себе iнколи не як
людина з вищого суспiльства. Iнодi вiн грубий i черствий у ставленнi до
Елiзи. Цей закоренiлий холостяк принижував дiвчину i пос-тiйно твердив:
“чому вони, жiнки, не такi, як чоловiки?” Рiдна мати Хiггiнса, у якої
якраз переховувалась Елiза, дорiкає синовi за його поведiнку. А Елiза
каже, що вона “людина, а не порожнє мiсце”. Елiза вимагає, щоб до неї
ставилися як до ледi, а не до “пучка гнилої моркви”. Її гiднiсть,
смiлива поведiнка подобаються Хiггiнсовi. Перелiчив ши, що Елiза має
йому купити, вiн цим ще раз пропонує їй повернути ся i запевняє свою
матiр, що так i буде.

Елiза повертається в дiм Хiггiнса, але, що буде далi – невiдомо. Може
вони одружаться, а може й нi. Фiнал п’єси лишається вiдкритим.

Мабуть, автор хоче, щоб читач сам помiркував i уявив собi щасливий або
нещасливий кiнець п’єси.

Менi сподобалась ця п’єса, тому що наслiдок роботи професора фонетики
Хiггiнса став несподiваним навiть для нього самого. Це чудова п’єса, бо
в нiй є все: i смiх, i сльози, i переживання, i радiсть перемоги. Вона
нам показує, що якщо довго мучитись, то таки щось вийде.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать