Образ Тетяни Ларіної за романом Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. Таке відчуття дарує нам образ Тетяни Ларіної з роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Вона, як шекспірівська Джульєтта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності. Якщо подивитися на історію кохання героїні Пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: нерозділена любов дівчини, а потім — запізніле прозріння та каяття юнака. Та за цією фабулою ми відчуваємо возвеличення у вірші незвичайної особистості (я б сказала — іскри серед попелу). У звичайному селі серед обмежених поміщи¬ків і пригноблених ними бідняків, серед банальних сільських панночок виріс характер яскравий, сильний, здатний на щастя нерозділеного кохання: «Були чужі їй пустотливі розваги», «Вона любила на балконі стрічати сонце в тишині», «їй уподобались романи Ще з юних літ». Поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. Змальовує так, що ми розуміємо: Пушкін гаряче любить свою Тетяну, співчуває їй, але не може відвернути біди. І раптом ти теж починаєш хвилюватися, розуміючи, наскільки прекрасна й беззахисна дівчина у своєму світі! …Чому — Онєгін? Чому не хтось інший, адже Тетяна росла в оточенні різних поміщицьких родин? Відповідь проста: адже Онєгін — теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. Тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи серце… І починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. Саме любов возвеличує одне і кидає у прірву інше. Тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутій долоні. Та Євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе навідмаш б’є дівчину: «Учіться володіть собою». Але Тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п’єдесталі свого кохання. А от Онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством Ленського. Двобій двох сердець закінчується перемогою Тетяни. І це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч Онєгіна з Тетяною у будинку її чоловіка. Перед нами — та ж сама Тетяна: «Зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон». А ми, неначе німі свідки, розуміємо: це —: жінка, що встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії. Чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? Звісно, воно живе; і Пушкін це підтверджує: Хто б слід її на самотині В цю бистру мить не розгадав! Хто б Тані бідної в княжні, Смутної Тані не впізнав! Але вороття немає … Так в образі Тетяни ми відкриваємо ще одну рису — вірність родинному обов’язку над вірністю почуттям, збереження власної гідності. Численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках. Я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є Онєгін. Але особисто для мене такою стала «Печальна, дика, мовчазлива, Неначе сарна, полохлива» Тетяна Ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. І тільки «душі прекрасні поривання» Тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. Почуттю, що втілює саме життя.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать