Конституція про правовий статус особи в Україні

Контрольна (залікова) робота

з основ конституційного права України

ТЕМА: “Конституція про правовий статус особи в Україні”

План

1. Вступ.

2. Висновки.

3. Використана література.

Конституція про правовий статус особи в Україні.

Кожна людина живе в тій чи іншій державі і має зв'язки з суспільством, в якому вона живе. Кожна держава визначає характер взаємозв'язків суспільства та особи, держави і громадянина. Держава як офіційний представник суспільства юридично закріплює, насамперед в Конституції, права та обов’язки людини й громадянина.

Світовий і національний досвід дав змогу встановити ряд основоположних принципів у сфері прав людини і громадя­нина, які дістали закріплення в Конституції України:

І. Рівноправність громадян

У Конституції України (ст. 24) записано «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Отже, кожний громадянин України має однаковий обсяг прав, і всі ми незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, роду і характеру занять маємо рівний юридичний статус, тобто на рівних засадах повинні виконувати закони та нести відповідальність за їх порушен­ня. Законодавчі акти мусять застосовуватися до кожного з нас залежно від вчинків та об'єктивних обставин, а не від посади чи майнового стану.

Люди рівні у правах, але це не означає, що вони однако­ві або схожі одне на одного з точки зору фізичних чи розумових здібностей, талантів тощо. Рівноправність (юри­дичну рівність) не слід ототожнювати з однаковістю (фак­тичною рівністю).

Принцип рівноправності фіксує неприпустимість вста­новлення з будь-яких соціальних чи особистих підстав привілеїв і обмежень. Цей принцип має бути еталоном у процесі здійснення людських прав.

2. Єдність прав та обов'язків громадян

Права і свободи не відокремлюються від обов'язків гро­мадянина. Ми маємо розуміти, що реальними права люди­ни стають лише тоді, коли вони невідривне зв'язані з вико­нанням нею обов'язків. Така єдність прав та обов'язків складає основу кожного суспільства. І в такому сенсі обо­в'язки людини —це вимоги, які ставляться суспільством до неї для того, щоб не порушувалися права людини і суспіль­ство нормально функціонувало. Права й свободи людини не можуть зробити її незалежною від суспільства, в якому вона живе, і тому права людини не звільняють особу від обо­в'язків, насамперед від обов'язку поважати права інших людей, їх об'єднань і суспільства в цілому. Крім того, ряд обов'язків логічно випливають із наявності відповідних конституційних прав. Адже право на безпечне для життя й здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушен­ням цього права шкоди невідривне від обов'язку не запо­діювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодову­вати завдані їм збитки.

3. Неприпустимість зловживання правом

Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина мусить зважати на певні обмеження, запроваджені в інтере­сах здійснення прав і свобод інших людей. Нехтування такими обмеженнями вважається зловживанням правом. За перевищення меж свого права передбачається відповідаль­ність. Це цілком зрозуміло й справедливо, бо, як влучно зауважив американський філософ Р. Емерсон, «Моя свобо­да розмахувати руками завершується там, де починається ніс мого ближнього».

4. Гарантованість конституційних прав і свобод

Держава не лише проголошує права й свободи людини, а й бере на себе зобов'язання їх реалізації. Вона законодав­че гарантує забезпечення дотримання й захист цих прав. Конституція України закріплює принцип гарантованості прав людини у ст. 3: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» та у ст. 22: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».

5. Взаємна відповідальність людини і держави

Зміст цього принципу полягає в тому, що держава бере на себе відповідальність за забезпечення прав людини, але й людина також несе відповідальність перед державою. У ст. З Конституції України визначається: «Держава відпові­дає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпе­чення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», а ст. 68 зазначає: «Кожен зобов'язаний неухильно додержува­тися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей».

Галузі прав людини

Кожна держава забезпечує права та свободи особистості за допомогою норм національного права, внутрішніх механізмів і процедур. Але вже після першої світової війни стало ясно, що силами окремої держави важко захистити права людини, тут потрібні міжнародні гарантії. В 1919 р. була заснована Ліга Націй, під егідою якої виникла серія міжнародних договорів, що передбачали захист національ­них меншин в окремих країнах.

Друга світова війна продемонструвала жахливі факти порушення прав людини тоталітарними режимами як на власній, так і на окупованій території, масового знищення мирного населення за ознаками релігійних переконань, расової і національної належності, що підтвердило необхід­ність забезпечення ефективного міжнародного захисту прав людини. Зусиллями держав світу було створено Організацію Об'єднаних Націй

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать