Філософська лірика Федора Тютчева

Тютчев відомий насамперед своєю філософською лірикою. Саме філософська спрямованість виокремлює його твори з-поміж творінь інших відомих поетів того часу. Філософським підґрунтям для творчості Тютчева стали роботи Шеллінга. На думку філософа, основа історії Всесвіту і життя людської душі — боротьба світла з темрявою, з «хаотичним рухом первісної природи», з «несвідомою, темною сліпою волею» в природі й людині, яка прагне до первозданного хаосу, до загибелі. У Тютчевській поезії яскраво видно зв’язок образів ночі й хаосу, думка про «нічний бік» людської психіки. У цих віршах відчутний мотив самотності, відірваності від світу, в якому живе поет, глибока зневіра в сили цього світу, усвідомлення невідворотності його загибелі.
Палке прагнення до злиття з природою опосередковане у віршах Тютчева шеллінгіанською ідеєю живої єдності і цілісності всього всесвіту. Шеллінг стверджував, що вся природа жива, що вона має єдину «світову душу». Про це пише й Тютчев:

Не то, что мните вы, природа:
Не слепок, не бездушний лик —
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.

«Світова душа», «всесвітня воля» полярна відокремленій волі людської істоти. Віддалення «окремої волі» людини від «універсальної волі» природи, як вважає Шеллінг, — принцип зла, прагнення до єдності з «всесвітнім життям природи» — умова насолоди. Ця ідея декларується у Тютчева:

Невозмутимьій строй во всем,
Созвучье полное в природе, —
Лишь в нашей призрачной свободе
Разлад мы с нею сознаем.

Тютчев сприймає природу не ззовні, як якусь об’єктивну данину, немовби зсередини. Самотній серед людей, Тютчев шукає містичного союзу з «душею» природи, зіставляючи з нею власні душевні стани. У філософсько-насиченій ліриці Тютчева ми бачимо перші в російській поезії елементи діалектичного осягнення дійсності. Світ, природа сприймаються ним, з одного боку, як загальний зв’язок — «все в мені і я в усьому», з іншого — як безперервна зміна, процес переходу, динаміка — «у всьому рух, життя в усьому».
Поезія Тютчева показує бунтарську стихію людської душі. Це поезія думки, яка, за словами Тургенєва, «завжди зливається з образом, взятим зі світу душі або природи». Це поезія сильних, сміливих і оригінальних образів, різноманітних за тональністю, чудових за ритмами і звучанням, самобутня, темпераментна, емоційна, розумна.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать