Порівняльний метод у міжнародному праві

1. Історія розвитку порівняльного методу

Для вирішення спірного питання у міжнародному приват­ному праві використовують зіставлення та вибір норм права. Тому порівняльне правознавство (компаративістика), яке за­стосовує таке зіставлення й вибір норм, і міжнародне приватне право мають багато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а використовують право іноземних держав. На цьому базується ідея створення особливого "порівняльного міжнародного приватного права", запропонована угорським вченим Ф. Мадлом.

Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у міжнародному приватному праві й полягає у знаходженні рис, які характеризують схо­жість та відмінність певних правових явищ. Він має як науко­во-теоретичне, так і практичне значення. Вивчення права як соціального явища, в усій його багатоманітності та складності, неможливе без широкого й систематизованого порівняльного аналізу правових систем, які існували та існують на земній кулі.

Дотепер залишається спірним питання про те, коли ж ви­никло порівняльне правознавство. Можливо, що його виник­нення сягає епохи Арістотеля й Платона. В англійській літе­ратурі зазначається, що засновником порівняльного право­знавства був Бекон, у французькій — Монтеск'є, у німець­кій — Лейбніц. Порівняльний метод дедалі частіше застосову­вався, у XV ст., коли відбувалося піднесення розвитку прав­ничої науки (Менсфілд, Віко, Ансельм, Фейербах, Гегель, а згодом Колер, Саммер, Мейн, Кловіс, Ієрінг та ін.).

Засновником сучасного порівняльного права вважається Р. Саллейль. Водночас можна стверджувати, що до XIX ст. порівняльний метод у праві застосовувався лише в окремих випадках. З XIX ст. він використовується постійно. Відтоді вирізняють три періоди в його розвитку та використанні,

кожен з яких охоплює по півсторіччя (Р. Давид, Ф. Малорі та ін.). Прийнято вважати, що офіційне визнання існування по­рівняльного права й порівняльного методу в праві сталося 1869 p., коли в Парижі було засновано Товариство порівняль­ного законодавства. Проте й ця дата є спірною. На початку XX ст. цей метод часто заперечувався засновниками та при­хильниками соціалістичної концепції права, хоч інтерес до історичного вивчення права, що передбачав застосування по­рівняльного методу, все ж залишився. Так, цей метод ви­користовували П. І. Стучка, Е. Пашуканіс, інші правники. Із 60-рр. XX століття починається більш активне застосуван­ня вказаного методу наукового дослідження вченими країн Східної Європи. Цей період називають ренесансом порівняль­них досліджень. До його результатів належить, зокрема, монографія А. О. Тілле "Соціалістичне порівняльне право­знавство"¹ .

У доктрині радянського періоду порівняльний метод най­частіше застосовувався в міжнародному приватному праві. Ця галузь науки своїм походженням і розвитком зобов'язана саме порівняльному правознавству. Визнано, що фундаментальний курс Л. А. Лунца з міжнародного приватного права є блис­кучим зразком застосування зазначеного методу. Нині майже всі дослідження з міжнародного приватного права базуються на порівняльному аналізі права.

2. Об'єкти порівняння у міжнародному приватному праві

Порівняльний метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи й "сім'ї" права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів іноземних (гетерогенних) правових систем. У випадку ж зіставлення двох об'єктів однієї правової системи мова може йти про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право. Крім того, дослідження одного конкретного об'єкта правової системи недоцільно проводити ізольовано. Порівнюючи, слід зважати, що цей об'єкт є частиною цілісного явища — певної правової системи. Адже значення будь-якого об'єкта може бути зрозумілим тільки у взаємозв'язку з іншими.

Вказані об'єкти порівняльного права можуть досліджува­тися в часі. Мова йде про історико-правове порівняння, яке застосовується досить часто. Використання порівняльного ме­тоду в часі дає можливість зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Так, використання цього методу показує спіль­ні риси класичного римського права з правом європейським, адже останнє набуло цих рис внаслідок рецепції римського права. Цікавим є й порівняння правових систем Африки через те, що процеси порівняння права в державах цього континенту можна спостерігати в дії. Юристи, які займаються вивченням порівняльного права сучасної Африки, мають можливість спостерігати право різних епох в його розвитку одночасно. Недаремно цей континент називають "лабораторією порів­няльного права".

3. Правові системи як об'єкти дослідження у міжнародному приватному праві

В юридичній літературі вживають різні терміни: "сім'я пра­вових систем" (Р. Давид); "кола права" (С. Розмарін); "право­ва система" (І. Сабо); "структурна спільність" (С. С. Алексєєв), а також похідні варіанти від зазначеної термінології, як-от:

"велика сім'я правових систем", "правова сім'я", "велика пра­вова сім'я", "типова система", "історичний тип права", "група правових систем", "національна правова система". Найбільш поширеними