Особливості українського конституціоналізму

Реферат на тему

Особливості українського конституціоналізму

ПЛАН.

1. Призначення конституції.

2. Початки вітчизняного конституціоналізму.

3. Універсали Центральної Ради.

3. Український конституціоналізм ХХ ст. в контексті державотворення.

5. Сучасна Конституція України.

6. Література.

1. Призначення конституції.

Одним з найважливіших принципів ліберальної демократії є конституціоналізм . Він полягає в тому, що норми писаної кон­ституції мають найвищу в державі юридичну силу порівняно з іншими дже­релами права . Термін «конституція» (від лат. constitutio — установлення) виник багато віків тому. Проте ідея конституціоналізму, практика прийняття основного закону держави й закріплення основ її організації та правового статусу осо­би в ній зародилася у Новий час, в епоху становлення капіталізму. Перші ідеологи конституціоналізму розглядали конституцію як особливий закон, що має обмежувати державну владу, зберігати демократичний лад, захища­ти права та свободи громадян. Отож, конституціоналізм можна розцінити як засіб реалізації ідей і цінностей демократії та свободи, як політико-правове забезпечення демократії. У практичній площині конституціоналізм полягає у підпорядкованості правової системи держави особливому (основному) за­конові — конституції.

Прийнято вважати, що першою конституцією в світі була Конституція США, прийнята у 1787 р. Відтоді вважається, що конституція демократичної держави виражає суверенну волю народу, за­хист і здійснення якої забезпечується існуванням незалежного суду, меха­нізмами поділу влади, системою стримування і противаги.

Однією із давніх ліберальних ідей Заходу, на яку спирається конституціоналізм, є ідея про те, що держав­на влада має діяти в межах, визначених і дозволених їй вільними громадяна­ми. Отож, конституцію слід вважати головним правовим документом не стільки держави, скільки громадянського суспільства. За умов конституціо­налізму не держава повинна навчати громадян належній поведінці, а грома­дяни мають вказувати державі на необхідне для них спрямування її діяль­ності. В протилежному випадку, за словами Г. Спенсера, вільні громадяни отримують під виглядом конституції ефективний засіб зниження стандартів їхньої свободи.

Конституція — це кодекс юридичних принципів, необхідних і достатніх для оптимальної організації і здійснення політичного життя, їх ухвалення й дотримання дає змогу якомога повніше втілювати інтереси людей.

Більшість сучасних дослідників конституціоналізму визнають думку, вис­ловлену ще Аристотелем, про те, що головним призначенням конституції є обмеження політичної влади, встановлення неухильних принципів її діяль­ності. П. Гольбах називав конституцію «вуздечкою для керманичів і наро­дів». Американською традицією є розуміння конституції як акта, в якому «народ вказує урядові, що той може робити». На думку фахівців, таке розу­міння конституції орієнтує на ефективне самоврядування і громадянську рівність, на підтримку цих принципів знизу, від «коріння трави».

Втім, часто можна зустріти й таке розуміння конституції, відповідно до якого вона є не знаряддям обмеження держави громадянським суспіль­ством, а сукупніс­тю правових норм вищого рангу, що регулюють устрій держави, принципи її організації, форму й структуру, а також її стосунки з громадянам. В такому випадку конституція є лише пактом або ще гірше — ультиматумом, який пе­реможна влада висуває тим, хто їй програв.

2. Початки вітчизняного конституціоналізму.

Одним із перших прикладів українського кон­ституціоналізму вважається Конституція П. Орлика (1710). Організація влади в Конституції 1710 р. будувалася на основі виборності гетьмана і колегіального відправ­лення влади генеральною старшиною, городовими полковниками і гене­ральними радниками. Сесії Генеральної ради передбачалося проводити не менше трьох разів на рік. Гетьман міг приймати найважливіші політичні рі­шення лише за згодою найближчого політичного оточення.

Конституція 1710 р. встановлювала низку гарантій проти сваволі і злов­живань з боку влади. Вся службова іноземна кореспонденція гетьмана ого­лошувалася відкритою також для вищих посадових осіб. Визнавалося право петицій з приводу порушення прав і вільностей козаків. Генеральним стар­шинам, полковникам і радникам гарантувалася свобода відкритої критики дій гетьмана. Заборонявся одноособовий розгляд гетьманом карних і ци­вільних справ. Останні підлягали юрисдикції Генерального суду. Гетьману наказувалося наглядати за розумною обмеженістю податків і зборів. Кон­ституція 1710 р. передбачала створення виборних посад генерального скар­бника, урядників і полковників. І хоч практичного застосування Конститу­ція П. Орлика не мала, все ж вона залишилася яскравим правовим докумен­том, символом української політичної незалежності.

Перші спроби перенести досягнення західної полі­тичної думки з питань конституціоналізму на український ґрунт були здій­снені в середині XIX ст. М. Костомаровим, ідеологом Кирило-Мефодіївського братства. Під впливом М. Костомарова братчики під­тримували перспективу утворення спілки слов'янських республік на зразок давньогрецьких держав або США, з єдиними конгресом і президентом, єдиною грошовою системою, загальною зовнішньою політикою, армією і поліційними силами.

Теоретичне ж оформлення концепції українського федералізму здійснив