Законодавство України про поняття іноземець та зміну правового статусу іноземців

Законодавство України про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадян­ства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про пра­вовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p. Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які нале­жать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Звідси випливає, що на території Українине вва­жається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без грома­дянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, в Україні поняття "іноземці" охоплює поняття "іноземні громадяни" та "особи без грома­дянства". Це означає, що у сфері цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи мають майже одна­кові права та обов'язки.

Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. (в редак­ції від 20 травня 1997p.) іноземцями в Україні вважаються:

— громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не прожива­ли постійно на її території;

— особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство Ук­раїни" (13 листопада 1991p.);

— особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території України, але на 13 листопада 1991p. вони прожива­ли за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;

— особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону "Про громадянство України".

Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володі­ють певним правовим статусом, що зумовлюється багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Прави­лами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 p.¹ Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.

Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають;

2)тимчасово перебувають на території України. Єдиних кри­теріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним за­конодавством не встановлено. Конституція України вказує наперебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне прожи­вання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існу­вання; 2) перебувають у близьких родинних відносинах (бать­ко, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з гро­мадянином України; 3) перебувають на утриманні грома­дянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.

Із ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяль­ність" від 16 квітня 1991 p. випливає, що фізична особа вва­жається такою, яка постійно проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності її на­міру проживати на території цієї держави протягом необмеже­ного терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути наслідком виконання цією особою служ­бових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p. іно­земці вважаються такими, що мають постійне місце прожи­вання в Україні, якщо вони проживають на території нашої держави в цілому не менше 183 днів у календарному році (ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.

Зазначені Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію не визнача­ють терміну постійного й тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма, яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які прибули у при­ватних справах, не може перевищувати одного року. З позиції права не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування іноземців в Україні — тимчасовим чи постійним.

Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України "Про правовий статус іноземців" не визначив терміну такого перебування. Це питання вирішуєть­ся іншими нормативно-правовими актами.

Наприклад, "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999p.), встановлює, що іноземець може перебу­вати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк може бути продовжений, але не повинен перевищувати 4 років. Іншим нормативно-правовим актом — Тимчасовим поло