Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства

Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства

Зміст

Вступ

Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства

Висновки

Використані матеріали

Вступ

Формування економіки України в напрямі ринкових відносин та стрімкий розвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функцій держави, у тому числі щодо захисту усіх суб'єктів права власності й господарювання. З'явилися раніше не відомі українському суспільству правові інститути, що регулюють правовідносини в цій сфері. Одним із таких став інститут банкрутства. За своєю суттю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід'ємною частиною ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби.

У процесі банкрутства набули поширення порушення законодавства, що його регулює, факти фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та вчинення незаконних дій у разі банкрутства, що й визначає актуальність цієї проблеми.

Мета роботи – зробити аналіз проблем правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства.

Проблеми правозастосовної діяльності у сфері фіктивного і прихованого банкрутства

Державна статистика свідчить, що з часу набрання чинності Закону України «Про банкрутство» (1992 р.) через процедуру банкрутства пройшло понад 80 тис. підприємств.

Аналіз чинників, що сприяли збільшенню кількості банкрутств суб'єктів господарювання, свідчить, що до головних причин, які призвели до збільшення в Україні кількості фінансово неспроможних підприємств, можна віднести такі: кризові явища в економіці країни; інфляцію; загальне падіння обсягів виробництва; кризу неплатежів і, як наслідок, — існування значної взаємозаборгованості; недоліки в приватизації; зростання масштабів «тіньової» економіки; недосконалість законодавства у галузі господарського права і податкової політики та неефективний фінансовий менеджмент; затримку в здійсненні реальних економічних реформ; прагнення кримінальних елементів використовувати цей інститут для прикриття кримінально караних дій, коли факт заподіяння матеріальної шкоди в результаті господарських операцій заперечувати неможливо та ін.

Починаючи з 1999 p., кількість справ про банкрутство почала зменшуватися. Цьому певною мірою сприяла зміна у законодавстві, а саме: прийняття у новій редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який кардинально змінив процедуру банкрутства. Цим Законом були змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначено судові процедури, які застосовуються до боржника; передбачена участь у справі арбітражного керуючого та ін.

Але в Україні, як і раніше, продовжують мати місце факти банкрутства. Неплатоспроможними стають як малі, так і великі підприємства. Переважну більшість їх умисно доводять до банкрутства і виручені від цієї процедури кошти не надходять до бюджету України. Нині за формальними ознаками банкрутами можна визнати 40 % українських підприємств, оскільки за офіційними даними вони працюють збитково [1,с. 139-140].

Однією з причин такого стану є неврегульованість законодавства. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у справах. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознак неплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є лише неспроможність підприємства розрахуватись із боргами в якийсь конкретний момент, і закінчуючи тим станом, коли вже є підстави для порушення справи про банкрутство, тобто коли неплатоспроможного підприємця вже можна визнати боржником на законних підставах. У Законі зазначено, що відновлена платоспроможність вважається такою, коли відсутні ознаки банкрутства. Поняття банкрутства визначається як неплатоспроможність боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційну процедуру. Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.

Про наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, зростання кількості порушень законодавства свідчить і практика роботи правоохоронних та контролюючих органів. У 2003 р. із закінчених провадженням справ про банкрутство господарськими судами лише по 35,5 % справ були винесені окремі ухвали або направлені повідомлення органам прокуратури та внутрішніх справ про порушення чинного законодавства і недоліки у господарській діяльності. Такі злочини є досить поширеними, однак кримінальні справи цієї категорії порушуються лише в поодиноких випадках. З часу доповнення Кримінального кодексу України (1994 р.) статтями, які передбачають відповідальність за банкрутство, зафіксовані лише поодинокі прецеденти притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства [2]. Проведений аналіз свідчить, що справи щодо цих злочинів до суду майже не доходять і закриваються на стадії досудового слідства. За фіктивне банкрутство, починаючи з 2000 p., засуджено (за вироками, які набрали чинності) лише чотири особи, а за доведення до банкрутства (ст. 219 КК України) не засуджено жодної.

Основна причина цього полягає не лише в тому, що відповідальність за їх вчинення встановлена нещодавно, а й у так званій «відсутності» потерпілих, та осіб, заінтересованих у розкритті цих злочинів. Біль