Поняття і види третейських судів

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................................3

1. Поняття третейського суду ....................................................4

2. Види третейських судів ..........................................................7

Висновок.....................................................................................10

Використана література.............................................................11

ВСТУП

У третейський суд, за згодою сторін третейського розгляду, може бути переданий будь-який спір, що виникає в цивільних або господарських правовідносинах, окрім випадків, передбачених законом.

Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого видана Верховною Радою України, встановлено інший порядок організації, діяльності та вирішення спору третейським судом, аніж ті, які встановлює законодавство, у такому випадку застосовуються норми міжнародного договору.

Закон України "Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж" виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.

1. Поняття третейського суду

Розвиток альтернативних методів (способів) вирішення спорів – це необхідна умова створення ефективної системи захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав, свобод чи інтересів громадян та юридичних осіб. Однією з таких демократичних альтернативних форм вирішення цивільно-правових спорів є інститут третейського судочинства, що дозволяє цивілізованим шляхом врегульовувати конфлікти, що виникають між суб'єктами конкретних правовідносин. Зростаюча кількість звернень до альтернативних форм вирішення спорів пояснюється тим, що вони засновані не на пріоритеті захисту інтересів держави, а на пріоритеті захисту прав окремих осіб – учасників цивільного обігу.

Зарубіжний досвід свідчить, що третейський розгляд по праву стає інститутом, здатним ефективно конкурувати з державною монополією на здійснення правосуддя у цивільних та господарських спорах, тому підприємці часто вважають за краще звертатися до недержавних судів. Наприклад, лише в США близько 80% всіх приватних спорів у підприємницькій сфері розглядаються за допомогою недержавних арбітрів або посередників.

У сучасних умовах ведення бізнесу неминуче виникає конфлікт інтересів його учасників. Причому з розвитком електронних технологій динаміка розвитку підприємницьких відносин породжує нові проблеми і вимоги до оперативності та професійності у захисті прав учасників цивільного обігу.

Всі способи альтернативного вирішення конфліктів об'єднує договірна основа їх створення і діяльності, а також єдина мета – досягнення компромісу, мирне врегулювання спорів і збереження партнерських відносин сторін. Ці способи досить різноманітні, але умовно їх можна класифікувати на кілька груп:

· арбітраж з обов'язковим для сторін рішенням (“класичний третейський суд”) – це процедура вирішення спору незалежним нейтральним арбітром (арбітрами), що обирається сторонами і за результатами розгляду спору виносить обов’язкове для сторін рішення;

· рекомендаційний арбітраж – це процедура вирішення спору нейтральним арбітром (арбітрами), який обирається сторонами, але його рішення носить лише рекомендаційний характер і використовується сторонами як експертний висновок при вирішенні спору за допомогою інших засобів врегулювання;

· посередництво (медіація) – спосіб мирного врегулювання спору між сторонами за участю посередника, який покликаний сприяти виробленню прийнятного рішення для обох сторін шляхом пропозиції свого варіанта або формулювання такого рішення.

Беззаперечні переваги третейського судочинства на сьогодні не викликають жодних сумнівів у юридичної громадськості України, однак, попри все, залишається низка невирішених проблемних питань як теоретичного, так і суто практичного характеру.

Прийнятий Верховною Радою 11 травня 2004 р. Закон України “Про третейські суди” оновив інститут третейського розгляду у сучасній правовій системі України. З дати опублікування Закону втратило чинність Положення про третейський суд та Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121. Постійно діючі третейські суди (арбітражні комісії), що діяли відповідно до цих документів упродовж трьох місяців із дня набрання чинності Законом повинні були привести у відповідність із вимогами Закону свої правовстановлюючі документи.

Отже, третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у встановленому законом порядку для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст. 2 Закону). У своїй діяльності третейський суд керується Конституцією України, Законом “Про третейсь