Російське право XI–XV століть

План

Вступ

Основна частина

1. Російське право XI – XV століть

2. Судебник 1497 року

Висновок

Вступ

Метою даного реферату є опис джерел російського права XI – XV століть, а так само розкриття питання про необхідність створення Судебника 1497 року і його основних положень.

В першу чергу мова в моєму рефераті піде про найкрупніший пам'ятник староруського права – Російській Правді. Списки Російської Правди дійшли до нас у великій кількості, але їх єдина класифікація дотепер відсутня. Всі списки російської правди можна розділити на три редакції: Коротка Правда, Просторова Правда і Скорочена Правда. Російська Правда була кодексом староруського феодального права, джерелами кодифікування були норми звичайного права, князівська судова практика і деякі норми візантійського канонічного права.

Наступним кроком в розвитку староруського права з'явилася поява судної грамоти Пскова, джерелом для якої була все та ж Російська Правда. Проте в порівнянні з Російською Правдою в ній більш докладно регламентувалися цивільно-правові відносини і інститути, обов'язкове право, судове право, розглядаються деякі види політичних і державних злочинів. Судна грамота Пскова була основним джерелом права для Пскова.

Російська правда була так само джерелом для створення іншого пам'ятника староруського права – Новгородської судної грамоти. Положення, закладені в судну грамоту, були засновані на звичайному праві. Новгородська судна грамота обмежувалася розглядом законодавчих норм про суд і порядок суду, інших положень вона не містила.

Документом, який знаменує нову епоху в історії держави і права Росії – становлення єдиної Російської держави – є загальноросійський Судебник 1497 року. Розвиток феодальних відносин, утворення централізованої держави вимагали створення істотно нових законодавчих актів. Норми звичайного права і князівська судова практика Російської Правди виявилися вже недостатніми для управління Московським князівством.

1. Російське право XI – XV століть

«До наших днів дійшлі більше ста списків Російської Правди, які можна представити в трьох основних редакціях: Коротка правда (КП), Просторова правда (ПП) і Скорочена правда (СП). Якнайдавнішою редакцією (підготовлена не пізніше 1054г.) є Коротка Правда, що складається з Правди Ярослава (ст. 1 — 18), Правди Ярославічей (ст. 19 — 41), Покона вирного (ст. 42), Уроку мостників (ст. 43). Просторова редакція, що виникла не раніше 1113 р. і пов'язана з ім'ям Володимира Мономаха, розділяється на Суд Ярослава (ст. 1 — 52) і Статут Володимира Мономаха (ст. 53 — 121). Скорочена редакція з'явилася в середині XV в. з переробленої Просторової редакції.»

В період формування феодальних відносин головним джерелом права було звичайне право. З утворенням Староруської держави створюється вже певна система норм феодального права, яка одержує подальший розвиток у міру посилення в Київській Русі феодального устрою.

Певний вплив на Російську Правду надав візантійське канонічне право. В цьому нас переконують найраніші, дійшли до нас пам'ятники староруського феодального права, якими є договори з Візантійською імперією, що відносяться якраз до X в. (911, 944, 971 рр.).

Перша спроба уніфікації норм староруського права була зроблена Володимиром I, який в цілях боротьби з антифеодальними злочинами спочатку ввів смертну страту за вбивство, а потім був вимушений замінити її грошовими штрафами за вбивство — «вирами», перетворивши їх на одне з найважливіших джерел доходів князівської казни.

Друга спроба уніфікації норм російського права була зроблена після смерті Владимира його сином Ярославом Мудрим (1015—1054 рр.). Йому приписується складання юридичної збірки, відомої під назвою «Стародавньої Правди» або «Правди Ярослава». Поява Правди Ярослава була вельми примітним явищем в історії російського права: вона з'явилася першим письмовим зведенням законів Староруської держави.

Правда Ярослава відобразила норми ранньофеодального права. Її головним джерелом було староруське звичайне право. Для того, щоб норми звичайного права не могли по різному регулювати одні і ті ж відносини в різних частинах держави, Ярослав санкціонував і розповсюдив на всю територію ту систему звичайного права, яка виникла в самому Києві, зробивши її обов'язковою, таким чином, для всієї решти частин своєї держави. Правда Ярослава — зведення норм російського звичайного права, що склалося головним чином в IX — X вв., пристосованого до феодальних відносин, що розвиваються, і ставлячого перед собою задачу обмеження стародавніх громадських звичаїв. В цій меті Правда Ярослава вжила заходів до обмеження права кровної помсти. В ній кровна помста зберігається тільки відносно вбивства і при цьому обмежується довкола найближчих родичів убитого. У всій решті випадків вона замінюється грошовими штрафами за вбивство («вирами») по ухвалі суду.

Наступним етапом в розвитку російського феодального права з'явилася «Правда Ярославічей» — нова юридична збірка Київської Русі, в якій знайшло віддзеркалення остаточне оформлення основних почав цього права. Вона була прийнята на з'їзді Ярославічей, тобто дітей Ярослава, з їх дружинниками в період, імовірно, з 1054 по 1072 рр.

На відміну від Правди Ярослава, головним джерелом якої були норми звичайного права, Правда Ярославічей базувалася на князівському законодавстві і судовій