Державний апарат і законодавство ЗУНР

План

Вступ

1. Проголошення ЗУНР і закладення державного апарату

2. Тимчасовий основний закон, основні законодавчі акти

3. Закон про скликання парламенту країни та утворення УГА

Висновки

Література

Вступ

Виповнилось 75 років з дня проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Ця віха в історії нашої державності у період панування комуністично-більшовицького тоталітарного режиму, як і багато інших, що суперечили офіційній ідеології, не вкладалася у визначену схему, а тому всіляко перекручувалась й паплюжилась.

Все, що не було радянським і комуністичним, не "боролося" за соціалізм і комунізм, визнавалось ворожим. Так і ЗУНР була оголошена "ворожим", "антинародним", "буржуазно-націоналістичним" державним "утворенням".

Давайте ж подивимось, як було насправді. Це сьогодні можна зробити не тільки тому, що зламано облудний комуністичний режим, відкрито архіви й засекречені документи, а й тому, що ще живе певна кількість безпосередніх учасників тих знаменних подій, які відкрито можуть поділитися своїми спогадами.

Як відомо, Галичина, як й інші західноукраїнські землі, довгі століття перебувала у складі іноземних держав; Польщі, Австрії та Австро-Угорщини, Ці одвічно українські землі та І'х населення були об'єктами нещадного колоніального гноблення — соціального, національного, релігійного, культурного. Люди,, особливо робітники та найбідніше селянство, які складали більшу частину українського населення краюжили у постійній нужді, їх насильно ополячували та онімечували. 37% земель належало поміщикам, тоді як "79,9% всіх селянських господарств були бідняцькими. У краї, де на 1890 р. 63% населення становили українці, 23% — поляки і 13% — євреї, одна середня школа припадала на 656 тис. українців і на 33_: 5 тис. поляків. Майже 80% населення було неписьменним¹ .

Безпросвітні злидні змушували багатьох людей шукати кращої долі за кордоном. Лише за період з 1880 по 1910 р. з Галичини емігрувало 339 тис, чол, А тільки в 1913 р. до Америки виїхали 110 тис

Управління краєм знаходилось в руках намісника та його апарату (повітових старост, бурмистрів в містах. Існували ще виборні органи крайового (Сейм) та місцевого управління. Однак-будь-якої серйозної ролі вони нб відігравали. Управлінські функції австрійські власті передали польським , магнатам та адміністрації. Намісниками, наприклад, з 1850 р. були виключно поляки.

Українське населення, як могло, чинило опір цьому нещадному режимові геноциду, насильницької.. асиміляції. Інтелігенція, греко-католицька церква підтримували в народі український дух, прагнення до : волі, любов до рідної мови, історії своєї землі.

Велику роль у цьому відігравали "Руська трійця" на чолі з М. Шашкевичем, товариства "Руська бесіда", "Просвіта", Ім. Т. Ґ. Шевченка, І. Франка, М. Павлика. У 80 — 90-х роках в Галичині виникли перші українські політичні партії - народовці, радикальна, національно-демократична та інші.

1. Проголошення ЗУНР і закладення державного апарату

Перша світова війна до краю загострила соціально-економічні, політичні, національні та Інші протиріччя в Австро-Угорщині. Восени 1918 р. вона розпалася. Проголосили незалежність Польща, Чехословаччина, Угорщина та інші поневолені імперією території.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися посланці усіх українських політичних партій І сил краю, посли до австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представники від духовенства і студентства. Вони утворили Українську Національну Раду на чолі з Є, Петрушевичем, яка негайно проголосила про створення з українських територій Австро-Угорщини української держави'. Правда, поки ЩО У складі монархії, з якою галицькі політики не насмілились порвати зв'язки.

Польські ж кола у Варшаві та Галичині активно готувались до захоплення влади та передачі всього краю до складу Польської держави. Це було призначено на 1 листопада 1918 р.

За цих умов гаятися українцям не можна було. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада Центральний військовий комітет, утворений з офіцерів-українців на чолі з сотником Д. Вітовським, з 1500 вояків І старшин зайняв усі стратегічні пункти Львова, піднявши на ратуші синьо-жовтий прапор. У перші дні листопада українські організації і військові команди взяли владу до своїх рук по всьому краю> Пройшло це безкровне, ніякого опору ніхто не чинив. Правда, спокій тривав недовго, бо польську військові організації у Львові вже у другій половині дня 1 листопада почали збройні дії. Пропозиції українських властей сісти за стіл переговорів і мирно вирішити всі проблеми польською стороною були проігноровані^.

1 листопада Українська Національна Рада видала відозву "Український народе", де говорилось про утворення незалежної української держави, у якій "віднині ти (український народ. — Б, Т.)... визволений, з віковічної неволі... є господар своєї землі"⁵ . Вже у. цьому першому правовому акті підкреслювалось, що всім громадянам нової держави, незалежно від національності і віросповідання, гарантуються "громадянська, національна і віросповідна рівноправність". Усім національним меншинам пропонувалось обрати своїх представників до складу Української Національної Ради⁶ .

Ця політика толерантності, пова