Зарахування зустрічних однорідних вимог: проблеми застосування

ЗАРАХУВАННЯ ЗУСТРІЧНИХ ОДНОРІДНИХ ВИМОГ: ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ

У правовій практиці часто доводити стикатися із міфами, догмами та стереотипами, які визначають рівень впливу права на суспільний розвиток, на формування позитивної правосвідомості громадян чи спотворюють соціальну цінність права, доводять людську свідомість до правового нігілізму.

На одному із них, проблемі заліку взаємних однорідних вимог (залік), слід зупинитися окремо, оскільки, як видно із деяких юридичних видань, існує проблема в питаннях розуміння і застосування інституту заліку вимог у господарських відносинах, перешкодою для нормального існування якого є догматизація цих правовідносин.

Сподіваємося, що деякі висновки, що будуть викладені нижче, будуть узяті на озброєння колегами-юристами і реалізовані на практиці для захисту прав і законних інтересів їхніх довірителів.

Правовідносини заліку, що виникають на практиці

Для прикладу візьмемо правову ситуацію, що була розкрита в одній із юридичних газет. У подібній ситуації можуть опинитися багато суб'єктів господарювання та особи, що надають їм юридичну допомогу.

Так, щодо Підприємства-боржника господарським судом було видано наказ на примусове виконання рішення про стягнення з нього на користь кредитора певної грошової суми. За заявою стягувача державною виконавчою службою (ДВС) відкрито виконавче провадження та запропоновано боржникові добровільно у n-денний строк виконати зобов'язання. На виконання постанови державного виконавця Підприємство направило на адресу ДВС листа, в якому повідомило про добровільне виконання своїх зобов'язань перед стягувачем шляхом проведення взаємозаліку, у зв'язку з чим Підприємство просить ДВС припинити виконавче провадження.

Не одержавши задовільної відповіді від ДВС, Підприємство звернулося до господарського суду із скаргою на дії ДВС, а саме на неправомірне неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з добровільним виконанням судового рішення. Таким виконанням, на думку Підприємства, є проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

Рішенням господарського суду Підприємству було відмовлено у задоволенні скарги. Наступні скарги Підприємства на рішення суду апеляційною і касаційною інстанціями були залишені без задоволення, а Верховний Суд України відмовив Підприємству у відкритті касаційного провадження.

Господарські суди трьох інстанцій, у тому числі двох вищих, не погодилися з позицією Підприємства щодо можливості припинення виконавчого провадження у зв'язку із заліком зустрічних однорідних вимог. Пославшись на норми Конституції та Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), судові інстанції дійшли висновку, що право на стягнення заборгованості, яке підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинно бути реалізоване у формах і у спосіб, встановлений законодавством про виконавче провадження. Отже, залік зустрічних однорідних вимог на цій стадії повинен здійснюватися виключно на підставах і в порядку, визначених ГПК і Законом України "Про виконавче провадження". Суди вказали, що угода про залік зустрічних однорідних вимог, здійснена на стадії виконання судового рішення, не є підставою для завершення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним його виконанням. Виконавчий документ передбачав виключно стягнення з Підприємства коштів як спосіб виконання відповідного рішення суду. Судове рішення підлягає виконанню тільки у спосіб, вказаний у судовому наказі (виконавчому документі). Судові інстанції вказали, що угода про залік зустрічних однорідних вимог, яка здійснена на стадії виконання судового рішення, може бути підставою для укладення між стягувачем і боржником мирової угоди про закінчення виконавчого провадження, яка у випадку затвердження судом є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Звідси виникає закономірне питання, чи встановлює законодавство України процедуру заліку взаємних вимог на стадії виконавчого провадження?

Догма права (міф), що створює проблему

У свідомості багатьох юристів укоренилося неписане правило, що не зазначене прямо в законі, однак якому слідують, незважаючи на нові дані практики і науки, конкретні умови місця і часу, не перевіряючи його істинності. Полягає воно в наступному. Вважається, що якщо прийнято рішення суду і видано виконавчий документ (наказ), то він підлягає обов'язковому виконанню незалежно від наявності взаємної заборгованості. При цьому стверджується, що в такому випадку немає взаємного однорідного зобов'язання, оскільки після прийняття судом рішення грошовому зобов'язанню однієї сторони протиставляється вже не грошове зобов'язання, а рішення суду, що є обов'язковим до виконання, тому — залік неможливий. Деякі стверджують, що залік усе-таки можливий, але тільки за умови, якщо обидві сторони мають виконавчі документи, які можна протиставити один одному. Тобто однорідна вимога має бути виражена в однорідному документі (виконавчому).

Таким чином, створена догма права, котра існує тільки віртуально, однак яка заважає практиці господарських відносин і практиці вирішення спорів про залік взаємних вимог.

Здається, що вищеописана ситуація вирішувалася практиками, в тому числі й судами, також під впливом зазначеної догми, про що вказує мотивувальна частина рішень.

Теоретичні підстави зарахування

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а