Корпоративні конфлікти

Індивідуальне завдання

з дисципліни: Господарське право

на тему: Корпоративні конфлікти

Дніпропетровськ

2008р.

Корпоративні конфлікти останнім часом стали значною та невід'ємною частиною економічного життя, ,,супутниками"різноманітних протиріч інтересів у системах підприємств. Це необхідно тому, що чим складніша структура управління підприємством, чим численніший склад учасників (акціонерів), тим зіткнення більшої кількості інтересів у його системі може відбутися та, відповідно, більше виникне корпоративних конфліктів. З огляду на це найбільшою «зоною ризику» виникнення корпоративних конфліктів є акціонерні товариства, про що свідчать повідомлення преси та матеріали судової практики , але це не виключає можливості виникнення корпоративних конфліктів і у системі підприємств інших організаційних форм.

Проблеми корпоративних конфліктів розглядались у працях багатьох авторів, якими запропоновано започаткувати новий напрям у науці господарського права - корпоративну конфліктологію.

Корпоративний конфлікт, що виникає між учасниками корпоративних відносин, безпосередньо пов'язаний з корпоративними інтересами та такий, що спричиняє негативні наслідки для його учасників або створює реальну загрозу їх настання.

Слід зазначити, що корпоративний конфлікт у багатьох випадках являє собою загрозу настання негативних наслідків і для самого підприємства, у системі якого він виникає, незалежно від його безпосередньої участі у конфлікті, поряд із тим, що останнє часто-густо «одночасно і мета, і сторона конфлікту». Створення механізмів запобігання негативним наслідкам корпоративних конфліктів або їх мінімізації уявляється можливим у т. ч. через дослідження динаміки конфліктів та факторів ризику обумовлених їх перебігом.

Важливе значення для аналізу форм застосування господарсько-правових засобів у корпоративних відносинах має визначення стадій розвитку корпоративних конфліктів та факторів ризику забезпечення корпоративних інтересів при виникненні в системі підприємства корпоративних конфліктів.

Корпоративний конфлікт проходить такі стадії:

1)06'єктивувакня конфлікту. На цій стадії шляхом відповідної конфліктної поведінки (дій або бездіяльності) учасники конфлікту демонструють свою позицію у конфлікті (висування вимог, у т. ч. ультиматумів, заперечень тощо).

2) Пошук корпоративного компромісу може відбуватися сторонами як самостійно (шляхом укладання відповідної угоди, «проведення» відповідного узгодженого рішення «через» загальні збори учасників тощо), так і за допомогою третіх осіб — арбітрів, коли такий порядок встановлений внутрішніми документами підприємства та відповідає інтересам сторін. Ця стадія може бути останньою через припинення конфлікту, яке, в свою чергу, може відбутися в результаті відновлення порушеного права (законного інтересу) однієї із сторін або через усунення причин конфлікту, а може бути стадією «заморожування» конфлікту, коли сторони тимчасово припиняють конфліктну поведінку внаслідок виявлення об'єктивних обставин, які перешкоджають вирішенню конфлікту (наприклад, до винесення загальними зборами рішення щодо питання, від якого залежить перебіг конфліктної ситуації, включаючи її розв'язання).

3) Розв'язання корпоративного конфлікту органами підприємства або державними органами спеціальної (несудової) юрисдикції передбачує його розгляд як компетентними органами підприємства (вищим, виконавчим або контролюючим), так і державними органами в межах їх повноважень (наприклад, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку у випадку виявлення порушень, пов'язаних з емісією та обігом акцій).

4) Корпоративний спір, з одного боку, є остаточно можливою стадією у розв'язанні конфлікту, а з другого, уявляється самостійним правовим конфліктом (конкуренцією переконливості процесуальних позицій), у якому відповідні вимоги та заперечення сторін набувають виключно правового забарвлення та підлягають вирішенню судом.

Відокремленість та самостійність корпоративного спору особливо простежується у тих конфліктах, які виникають внаслідок висування стороною - ініціатором конфлікта вимог, не заснованих на законі. У таких випадках, з метою досягнення бажаних наслідків відповідна сторона конфлікту може штучно «моделювати» спір про право (або сприяти його виникненню за участю інших осіб), який за нормами законодавства має бути вирішений певним чином, що дозволить ініціюючий стороні конфлікту досягти мети конфліктної поведінки. Наприклад, у практиці є випадок, коли учасник товариства з обмеженою відповідальністю при виході з товариства висловив бажання повернути свій внесок до статутного фонду в натурі (акції). Загальні збори це прохання не задовольнили, а вирішили сплатити цьому учаснику вартість відповідної частки грошима, що повністю відповідає приписам закону (ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»). Не погодившись із рішенням загальних зборів, але усвідомлюючи безперспективність висунення відповідних вимог у суді, учасник спільно з власним подружжям пред'явили позов до товариства про визнання недійсним установчого договору, за яким подружжям-учасником були внесені іменні акції до статутного фонду товариства, з підстав відсутності письмової згоди іншого подружжя. Наслідок визнання угоди недійсною за підставою невідповідності вимогам закону двостороння реституція, тобто саме той наслідок, якій намагався отримати учасник товариства при започаткувати конфлікту.