Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства

Реферат з основ демократії

Соціальна політика як складова демократичного розвитку суспільства

ПЛАН

1. Моделі сучасної демократичної соціальної політики

2. Проблеми соціальної стратифікації у контексті соціальної політики

3. Бідність, майнові групи та соціальна політика в сучасній Україні

4. Література

1. Моделі сучасної демократичної соціальної політики

Відставання в соціаль­ній сфері підриває легітимність влади, гальмує (а часом і дискредитує) розбудову демократичної, правової держави. Тому визначаючи основні напрями суспільної політики демократичної держави, необхідно зосередити увагу на з'ясуванні таких питань: 1) який взає­мозв'язок існує між демократичним устроєм держави й рівнем соціальної захищеності її громадян; 2) якими є зміст та функції державної соціальної політики.

Соціальна політика — це розгалужена мережа видів діяльності державних і недержавних структур, спрямованих на втручання в економічний процес заради підвищення добробуту й надання соціального захисту різним вер­ствам населення. На першому місці серед них стоять різноманітні уря­дові дії щодо перерозподілу доходу в інтересах непрацюючих, малооп­лачуваних та знедолених суспільних груп. Проте в сучасних економіч­но розвинених, демократичних державах соціальна політика тією чи іншою мірою торкається широкого кола людей упродовж усього жит­тєвого циклу: від підтримки народжуваності й допомоги дітям до пен­сійного забезпечення і створення соціальних установ для людей похи­лого віку.

Функції, що їх виконує держава, проводячи соціальну політику, є такі:

Соціального відтворення населення, її змістом є створення умов для нормальної життєдіяльності людини, задоволення її потреб в таких галузях суспільного життя, як праця, споживання, сімейні відносини, охорона здо­ров'я, освіта тощо.

Регулятивна. Ця функція полягає в тому, що держава намагається стимулювати активну діяльність особистості, соціальних груп за допомогою правових, економічних, моральних важелів, внаслідок чого люди стають здатними до самоорганізації та самозахисту.

Соціально-захисна. З цією функцією пов'язані соціальні гарантії держави, забезпечення соціальних прав громадян в разі зниження матеріально­го рівня життя, втрати роботи, працездатності, старіння, інших ситуацій, які супроводжують людину від народження до смерті.

Стабілізаційно-адаптивна. Згідно з цією функцією держава повинна дотримуватися принципу соціальної справедливості, враховувати в своїй політиці реакцію населення, громадську думку, підтримувати свій авторитет в очах населення, впливати на формування ціннісної свідомості суспільства, узгоджувати інтереси, регулювати правовими засобами конфлікти в суспільстві, забезпечуючи його усталений розвиток.

Організація Об'єднаних Націй ввела в міжнародну лексику поняття, що характеризують соціальні аспекти життя суспільств: «людський розвиток» і «соціальний капітал». Категорія «людський розвиток» застосована ООН для визначення ефек­тивності зусиль тієї чи іншої держави в галузі соціальної політики. Показни­ком цих зусиль є індекс людського розвитку, який фіксує рівень доходів, тривалість життя та рівень освіти громадян певної країни. «Соціальний капітал» — це насамперед від­носини між людьми, моральні та правові підвалини цих відносин. Соціаль­ний капітал, що базується на узгоджених нормах поведінки як на рівні сім'ї, так і на рівні держави, є основою стабільності та прогресу суспільства. Про­цес утворення соціального капіталу здійснюється через механізм ідентифі­кації людини з тими чи іншими групами, об'єднаннями, через утворення різних асоціацій, через розвиток мережі інститутів і взаємодій громадян­ського суспільства.

Моделі соціальної політики у країнах Заходу

Найвідоміші моде­лі держави загального добробуту отримали назви ліберально-демократич­ної, консервативної, соціал-демократичної. Прикладом реалізації першої традиційно вважають США. Дві інші знайшли своє втілення в таких євро­пейських країнах як Німеччина («консервативна») і Швеція («соціал-демок­ратична»).

Ліберально-демократична модель. Усі фактори демократії — законодав­ство, власність, ринкова економіка — в ліберальних державах є механізмами координації індивідуальних інтересів. В іде­алі держава бере на себе функцію стимулятора індивідуальної активності, заохочуючи своїх громадян до пошуку роботи, соціального захисту, підпри­ємницької ініціативи.

Правова база ліберальної моделі демократії сфокусована на громадян­ських правах, зокрема на рівноправності громадян незалежно від расових, етнічних, статевих та інших ознак. Свою головну місію держава ліберально­го типу вбачає в охороні прав людини, тоді як охорона соціальних прав знач­ною мірою перекладається на громадські організації й саму особистість. Пріоритетними у таких суспільствах є громадянські, політичні, а лише по­тім — соціальні права

Консервативна модель демократії. ЇЇ ідеологічну основу становить ідея виправдання соціальної диференціації в суспільстві. Майнова нерівність розцінюється як цілком природне і нормальне явище. Головна ж місія дер­жави полягає в тому, щоб через гнучку податкову політику здійснювати пе­рерозподіл доходів, водночас надаючи компенсацію за допомогою транс­фертів тим прошаркам, які її потребують. Ця модель в сучасній Німеччині характеризується випередженням громадянських та соціальних прав порів­няно з політичними.

Соціал-демократи