Система договорів у підприємницькій діяльності за новим ЦК

Реферат

Система договорів у підприємницькій діяльності за новим ЦК

План

1. Основні положення класифікації

2. Версії класифікації різних вчених

3. Література

Основні положення класифікації

Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридично оформляючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв'язки суб'єктів, надаючи цим зв'язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори взяті у цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов'язані між собою і взаємодіють. У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи підходять як до відмежованої множинності взаємодіючих елементів. Для системи цивільно-правових договорів як єдиної системи зі складними взаємозв'язками її елементів, характерна як внутрішня єдність, так і диференціація договірних відносин, зумовлена особливостями конкретних маршових відносин, опосередкованих договорами.

Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Класифікація договорів має сприяти глибокому з'ясуванню їх природи і змісту, виявленню властивих їм спільних рис і особливостей, подальшому вдосконаленню законодавства про договори.

Систематизацію (групування) цивільно-правових договорів здійснюють, зокрема, за ознаками: наявності чи відсутності у договорі зустрічного задоволення (договори оплатні та безоплатні), за розподілом прав та обов'язків між сторонами (односторонні та двосторонні), за моментом у часі, коли договір вважається укладеним (реальні і консенсуальні), тощо. ЦК виділяє лише окремі види договору. Зокрема за частинами 2 і 3 ст. 626 ЦК розмежовуються односторонні та двосторонні договори. На відміну від поділу правочинів на одно-, дво- чи багатосторонні залежно від кількості волевиявлень сторін, в основу для поділу договорів на односторонні і двосторонні покладено критерій розподілу прав та обов'язків між сторонами. Договір вважається одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язки, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Так, односторонніми є договори дарування, позики, безоплатного користування майном (позички) тощо. Двостороннім є договір, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони зобов'язання, яке виникло з цього договору. Переважна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, доручення, перевезення тощо).

ЦК серед видів договорів називає і багатосторонній договір, не розкриваючи при цьому його сутності. В частині 4 ст. 626 лише зазначається, що багатостороннім є договір, який укладається більш ніж двома сторонами. Такими, зокрема, можуть бути договори про спільну діяльність, в яких беруть участь три або більше учасників. Відповідно до ч. 1 ст. 1130 ЦК за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить закону. В багатосторонніх договорах кожен із учасників наділяється правами та обов'язками, перебуваючи у відносинах кожен з кожним іншим. Але й до багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

У частині 5 ст. 626 ЦК не зазначено критерію для розмежування відплатних і безвідплатних договорів, а лише закріплюється презумпція відплатності договору, якщо інше не випливає із договору, закону або суті договору. Зазвичай відплатним вважається договір, за яким виконання певних дій однією стороною обумовлює сплату певної суми грошей або надання іншого зустрічного задоволення з боку другої сторони договору, а безвідплатним є договір без такого зустрічного надання. Так, якщо за договором купівлі-продажу покупець повинен сплатити за майно (товар) певну грошову суму, то в договорі міни (бартеру) в обмін за одержаний товар друга сторона договору передає першій стороні інший товар або результат виконаних робіт (послуг). Презумпція відплатності договору, якщо інше не випливає із закону чи самого договору, обумовлена тим, шо майнові відносини між суб'єктами господарювання будуються, як правило, на еквівалентно-оплатних засадах, властивих ринковій економіці. Тому цивільно-правові договори є переважно відплатними (поставка, підряд, комісія тощо). Безвідплатними є договори дарування, позички, зберігання речей у гардеробі театру тощо.

Як окремі види договорів ЦК називає публічний договір (ст. 633) і договір приєднання (ст. 634 ЦК), основний і додатковий договір (ст. 635), договір на користь третьої особи (ст. 636).

Публічний договір — це узагальнене поняття цивільно-правових договорів, завдяки яким забезпечуються потреби широкого кола споживачів у сферах роздрібної торгівлі, перевезення транспортом загального користування, надання послуг зв'язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо. Для цих договорів властивими є, по-перше, визначене коло суб'єктів: ними, з одного боку, є особи (підприємці), що у встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність в одній із зазначених вище сфер, а з другого, всякий і кожний (в т. ч. і підприємець), хто до них звертається для задоволення своїх потреб у товарах чи послугах; по-друге, умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за зак