Смерть і безсмертя в поезії Г. Р. Державіна

Тема смерті невідступно супроводжує поезію Державіна з його перших нам відомих одичну творінь.

У старості, на спокої, живописуючи краси та натюрморти, увінчані блакитним пером, поет наче б знову бачить: “Де стіл був страв, там труну стоїть” – і гірко пророкує: “Зруйнувати цей дім, засохне бор і сад …”

У самі різні роки, в самих різних віршах у поета, який вміє так яскраво оспівувати радість життя, то майже резонерські, то лірично-пристрасно проривається одвічне “пам’ятай про смерть”.

“На світі жити нам час терміново …” – зауважує він “першому сусідові”.

Радіючи одужання мецената І. І. Шувалова, малює Харона:

Вздовж доріг з човна вилазить

Старий похмурий і сивий.

І, озираючись, підпирає

Себе жахливо косою.

Поруч з алмазною горою водоспаду Ківач поет знову повертається до мучить думка:

Чи не зримо чи кожен день трун,

Седін старіючих всесвіті?

Не чуємо чи в бою годин

Глас смерті, двері Скрипник підземної.

Так один з самих життєлюбний і бадьорих російських поетів виявляється і одним з самих заворожених баченням смерті.

Державін був відважним людиною. Перед Пугачовська розбійної вольницею, перед бурхливим, захльостують утлую човен Білим морем, перед вельможним і царевим гнівом він не боявся, не падав духом.

А як не губитися перед начальством? Відомо, що в коридорах влади улесливо згиналися навіть ті, хто не кланявся і кулям на полі бою.

Вольова Державінська відвага у віршах, в яких поет натхненно переживав власне життя (у будь-яких формах це ні проявлялося), була присутня і в невтомному нагадуванні про чергування смерті поруч із живуть. Уміння повнокровно, розкриті жити і відчувати, пристрасно переживати цю єдине життя у слові, може бути, і не давало йому відвести погляд від смерті.

Але поруч з тлінний життям у Державіна завжди безсмертя, в ній і над нею – Бог.

У своїй дивовижною оді він говорить про своє філософсько-релігійному розумінні і життя, і смерті, і безсмертя, звертаючись до Творцеві:

Твоєї то правді потрібно було,

Щоб смертне безодню преходіло

Моє безсмертне буття:

Щоб дух мій в смертність облачився

І щоб через смерть я повернувся,

Батько! – В безсмертя Твоє.

У “Пояснення” на власні твори Державін у зв’язку з одою “Бог” привів про себе (говорячи про себе в третій особі, як би продовжуючи цезаревскую традицію, блискуче підхоплену у нас Денисом Давидовим) наступний “анекдот”: “Народився він у 1743 році 3 липня, а в 1744 році, в зимових місяцях, коли з’явилася комета … то він, бувши близько двох років, побачивши оную і показавши пальцем, хто служить, в няньки на руках, перше слово сказав: “Бог”.

Розповідаючи про своє дитинство, про те, як його, кволого новонародженого, запікали, за звичаєм, у хліб, і про хвостатий кометі, поет робить у своїх “Записках” примітка, де роз’яснює, що ці дві події, може бути, були Провидінням, вони передбачили поетові важкий життєвий шлях і створення ним поеми “Бог”, “яка від всіх похваляється”.

З думок поета про життя і смерть ясно, що він все ж таки дійшов у своїх шуканнях до гармонійного осягнення цих всесвітніх крайнощів, дійшло через віру в Спасителя. Дозрівши духом, Державін вже не тільки самому собі, але й іншим людям зумів сказати слова розради і надії:

Пощо ж мучитися і тужити,

Що смертний друг твій жив не вічно?

Життя є небес миттєвий дар;

Влаштуй її собі до спокою

І чистою душею твоєю

Поблагословиш доль удар.

Отже, тільки в гармонії з усім сущим, включаючи народження, життя і смерть, за Державін, затверджується зв’язок Дольного світу з Богом, досягається перемога над злом і смертю, аж ніяк не є перешкодою на шляху до вічного життя душі людської.

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать