Виникнення і розвиток заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, в історії зарубіжного та вітчизняного кримінального законодавства

Виникнення і розвиток заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, в історії зарубіжного та вітчизняного кримінального законодавства

Важливим атрибутом демократизації українського соціуму виступає вдосконалення підходів до вивчення проблем призначення, виконання і відбування покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі, зокрема, стосовно неповнолітніх. Злочинність неповнолітніх завжди викликала підвищену увагу, оскільки порушення ними кримінального закону свідчать про існуючінедоліки виховання, відсутність умов для включення молоді в життєдіяльністьсуспільства.

Дослідження юридичної природи, сутності покарань та інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням неповнолітніх волі, потребує огляду історії формування цього правового явища з метою прийняття до уваги законодавчого досвіду попередніх етапів, враховування правового наступництва.

Велику роль у формуванні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх відіграли такі нормативно-правові акти, як: Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр., Магдебурзьке право та „судові обрядки ” Запорізької Січі, „Права, за якими судиться малоросійський народ”, Саксонське зерцало та Холмське право [3] . Треба відмітити, що у Литовському Статуті 1522 р. питання кримінальної відповідальності неповнолітніх не розглядалося.. Кримінальній відповідальності підлягала фізична особа, що досягла на момент вчинення злочину 14-річного (Литовський статут, 1566 р.) або 16-річного (Литовський статут, 1588 р.) віку [21]. Ю. Соцький робить висновок, що неповнолітні, як спеціальний суб’єкт кримінальної відповідальності, вперше в історії кримінального законодавства Російської імперії згадується в Артикулах Військових, 1715 р. [18]. У 1775 р. імператриця Катерина 11 засновує так звані Совісні суди, яким передаються всі справи про малолітніх злочинців, вони проіснували до 1828 р.

Проблема дослідження поняття «покарання, не пов’язаного з позбавленням волі», які виконує кримінально-виконавча інспекція в Україні, є одним із концептуально-стратегічних напрямків не тільки реформування кримінально-виконавчої системи, а й розвитку кримінального та кримінально-виконавчого права. Результати таких досліджень відображені в роботах таких вчених як Богатирьов І.Г., Сергеєва В.В., Филимонова О.В., Уткина В.А., Селіверстова В.І., Будаторова С.М.

Історико-правовий аналіз показує, що історії розвитку такого явища як застосування до неповнолітніх покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, не існувало. Досить довго у світі кримінально-правова практика слідувала теорії преформізму, коли неповнолітні правопорушники розглядалися як „маленькі дорослі”. Так, для багатьох європейських правових актів часів середньовіччя характерним було ігнорування дитинства як природного стану людини, застосування до дітей та неповнолітніх найжорсткіших покарань (аж до страти), утримання разом із дорослими засудженими неповнолітніх засуджених, застосування до дітей незрозумілих для них та неприпустимих процедур (приведення до присяги, катування).

У кримінальному законодавстві до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, відносилися: смертна кара, тілесні покарання, поразка честі і прав, майнові покарання. Щодо неповнолітніх, підхід до застосування покарання був таким же, як і до дорослих. Але, враховуючи неповнолітній вік, мінялися підходи до призначення і виконання покарань. Практикувалося пом’якшення, скорочення розміру загальних покарань, встановлених для дорослих злочинців.

5 грудня 1866 р. імператором Миколою І був затверджений Закон Російської імперії „Об учреждении приютов и колоний для нравственного исправления несовершеннолетних преступников” [16]. При обговоренні законопроекту автори відмічали, що за властивою дітям природою застосування до них тих же покарань, що і до дорослих – шкідливе, бо не веде до виправлення дитини. Законом передбачалось створення системи закладів для відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми. Для дітей, які вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, було передбачене новий вид установ – виправні притулки. Суду надавалась можливість альтернативи – відправляти таких дітей до тюрми на 1 рік 4 місяці або до виправного притулку [13].

27 січня 1868 р. відкривається перший Московський виправний притулок (який пізніше отримав найменування Руковішниковського притулку), а в 1870 р. притулок, заснований Санкт-Петербурзьким товариством землеробних колоній та ремісничих притулків. За десятирічний період з 1871 р. по 1881 р. на теренах Російської імперії було відкрито шість притулків та п’ять землеробних колоній. Заснування притулків, крім уряду, могли здійснювати земства, громадські та духовні установи, приватні особи. Притулки знаходились у віданні МВС [13].

У цей час ведеться активна робота як на міжнародному, так і на вітчизняному рівні стосовно злочинності неповнолітніх та пошуку ефективних методів, шляхів її подолання. В 1872 році на Міжнародному Тюремному Конгресі у Лондоні вперше було прийнято рішення про те, що суд над неповнолітніми повинен виконуватися за порядком, відмінним від суду над дорослими злочинцями. Така позиція була підтримана на Тюремних Конгресах 1879, 1883, 1885 рр., а також на Конгресі 1890 р. у Санкт-Петербурзі. Також, в період з 1887 по 1909 рр., було проведено 7 з’їздів представників російських виправних закладів для малолітніх злочинців, де постій