Відомчий контроль за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій

Відомчий контроль за законністю та обґрунтованістю проведення слідчих дій

Відповідно до кримінально-процесуального закону всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора (ч. 1 ст. 114 КПК України).

Разом з тим, ефективність досудового слідства та його якість, забезпечення прав і свобод особи під час досудового провадження багато в чому залежить від рівня процесуального керівництва з боку начальника слідчого відділу, на якого законом покладено здійснення функції процесуального контролю (ст. 114-1 КПК України).

У кримінальному судочинстві під начальником слідчого відділу розуміють начальника Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступників, які діють у межах своєї компетенції, а також податкової міліції (п. 6-а ст. 32 КПК України).

Відповідно до ст. 114-1 КПК України начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об’єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Із метою ефективного здійснення контролю він наділений правом:

1) перевіряти кримінальні справи;

2) давати вказівки слідчому про: провадження досудового слідства, притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, направлення справи, провадження окремих слідчих дій;

3) передавати справу від одного слідчого іншому;

4) доручати розслідування справи декільком слідчим;

5) брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов’язковими для виконання.

Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою ст. 114 КПК України.

Механізм реалізації керівником слідчого відділу органів внутрішніх справ повноважень, наданих йому кримінально-процесуальним законом, а також додаткових повноважень із здійснення процесуального контролю за розслідуванням злочинів визначено наказом МВС України від 31.03.2008 р. № 160 «Про організацію діяльності органів досудового слідства МВС України» [2], наказом МВС України від 07.09.2005 р. № 777 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України на стадіях документування злочинних дій, реалізації оперативних матеріалів, розслідування кримінальних справ та їх розгляду в суді» [1] та наказом МВС України від 08.09.2005 р. № 760 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України у виявленні, документуванні та розслідуванні злочинів у сфері економіки» [4].

Як зазначає Х. С. Таджиєв, роль та значення начальника слідчого відділу як учасника кримінального судочинства, полягає у тому, щоб належним чином організувати кримінально-процесуальну діяльність очолюваного підрозділу, тобто використовуючи передбачені законом засоби, здійснювати керівництво розслідуванням злочинів, забезпечувати його якість, повноту, всебічність та об’єктивність [2, с. 71].

Контрольна діяльність начальника слідчого відділу має безпосередній характер і полягає у процесуальному керівництві розслідуванням злочину підлеглими йому слідчими [7, с. 88].

Однак не всі науковці поділяють цю позицію. Так, на думку В. М. Тертишника, функцію процесуального контролю з боку начальника слідчого відділу необхідно скасувати, оскільки процесуальний контроль та нагляд за законністю при проведенні досудового розслідування мають здійснювати особи, щодо яких слідчий не перебуває в адміністративній чи іншій залежності. Адміністративна влада не повинна поєднуватися з функцією контролю або нагляду в одній особі. Реалізація ідеї розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову стосовно статусу слідчого вимагає відокремлення адміністративно-розпорядчих повноважень від функцій розслідування і прокурорського нагляду та процесуального контролю [3, с. 500].

На думку деяких вчених контроль начальника слідчого відділу вступає у протиріччя зі змістом процесуальної самостійності та незалежності слідчого, а тому його повноваження повинні обмежуватися вирішенням питань організаційно-методичного характеру [9, с. 55; 226, с. 12]. На перший погляд, процесуальна самостійність слідчого, яка виявляється у можливості згідно з чинним законодавством самостійно, за особистим внутрішнім переконанням, проводити усі необхідні та можливі процесуальні дії, приймати відповідні процесуальні рішення, а також нести особисту відповідальність за порушення норм закону [6, с. 5], несумісна з будь-яким контролем. Однак процесуальна самостійність та незалежність слідчого полягає не у відсутності контролю за його діями, а у незалежності від непроцесуального впливу, можливості приймати рішення і нести за них відповідальність, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі повного, всебічного та об’єктивного дослідження усіх обставин справи, керуючись законом та власним сумлінням. Тому, як зазначає О. В. Хімічева, процесуальна самостійність слідчого перебуває у діалектичн