Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки

РЕФЕРАТ

Ліцензування господарської діяльності як засіб державного регулювання економіки

ВСТУП

В умовах ринкових відносин, заснованих на розвитку всіх форм власності, об’єктивною реальністю залишається діяльність державних органів управління у сфері економіки. Суб’єкти як приватної, так і державної та комунальної власності у своїй господарській діяльності орієнтуються на отримання прибутку, дбають про свої інтереси, які не завжди співпадають з інтересами держави та суспільства. Відсутність або недостатність регулювання з боку державних органів призводить до можливості приховування прибутків, ввезення на територію держави токсичних речовин, запровадження небезпечних виробничих технологій, недобросовісної конкуренції, безгосподарського ставлення до навколишнього природного середовища.

Ситуація у сфері господарської діяльності не залишає сумніву щодо необхідності її регулювання з боку держави. Не витримує критики позиція тих, хто стверджує, що ринок здатний сам все врегулювати. Помилковість цього доводиться багатим досвідом країн ринкової економіки.

Місце держави в ринкових структурах незамінне: тільки вона у змозі впорядкувати хаотичний рух, додавши йому логічності і закінченості. Ілюзорно сподіватися, що за відсутності будь-якого втручання з боку держави, силами одних лише ринкових відносин, можна досягти економічного і соціального розвитку.

В теперішніх умовах держава не може орієнтуватися тільки на процеси ринкового саморегулювання, державні органи повинні здійснювати цілеспрямовану економічну і соціальну політику, що ні в якому разі не суперечить ринковій економіці. Регулювання діяльності господарюючих суб’єктів лише ринком, може призвести до руйнування навколишнього середовища, вичерпного використання корисних копалин, а також до втрати фінансової та валютної стабільності, загострення соціальної нерівності та принесення в жертву довгострокових потреб суспільства заради реалізації миттєвих можливостей.

1. Ліцензування господарської діяльності

За загальним правилом, втручання в діяльність господарюючих суб’єктів законодавством забороняється. Відповідно до ч.4 ст.12 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р.[4] обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України[1] та законами. Стаття 6 ГК України одним із принципів господарювання називає заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб’єктами господарської діяльності, запроваджується «ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики»[7]. Державне регулювання використовується в інтересах всього суспільства як для активізації необхідних форм діяльності, так і для обмеження та придушення небажаних форм господарювання. Воно гарантує рівні умови господарювання, стабільність правил економічної поведінки, сприяє виявленню ефективних сторін ринкових відносин і лімітує їх негативні наслідки [3]. Необхідно враховувати і те, що не можна розраховувати на зміцнення ринку шляхом повного регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання. Законом України від 11 вересня 2003 р. „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”[5], який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання, встановлені принципи державної регуляторної політики серед яких: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість.

Держава, надавши суб’єктам господарювання можливість вільно здійснювати господарську діяльність, створює механізми, що враховують інтереси держави, юридичних та фізичних осіб у публічній та приватній сферах[2]. Досвід багатьох держав світу засвідчує, що не можна побудувати могутню державу без опори на добре врегульовану в правовому відношенні економіку. Проведення державою відповідної економічної політики вимагає динамічного й адекватного розвитку та вдосконалення правової системи[6].

Як зазначається в юридичній літературі, “саме на державу, в особі її органів, покладається обов’язок запобігати негативних наслідків діяльності природних монополій, захищати ринок, реалізувати протекціоністську політику в цілях розвитку підприємництва та захисту інтересів суспільства в цілому”[1].

Необхідність втручання державних органів в господарську діяльність визначається низкою об’єктивних потреб охорони інтересів суспільства. Це має здійснюватися для забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку, формування державного бюджету, захисту навколишнього природного середовища і користування природними ресурсами, забезпечення оборони країни, реалізації свободи підприємництва і конкуренції, дотримання певного порядку як у внутрішній господарській діяльності так і при здійсненні зовнішньоекономічних зв’язків, іноземного інвестування та ін.

Державний вплив на економічні процеси та порядок такого впливу залежить від багатьох факторів економічного, політичного, соціального характеру. Підтримка економічної системи суспільства в ефективному стані передбачає гнучкі засоби впливу держави на економічні процеси[10].

Держава для реалізації економічної політики, виконання