Міжнародні акти в галузі прав і свобод громадянина

Міністерство освіти та науки України

Київський університет культури

Одеський факультет менеджменту і бізнесу

Реферат

На тему: «Міжнародні акти в галузі прав і свобод людини і громадяднина»

Виконала: Студентка I курсу ДЗ-68

Мокіна Н. Б

Перевірила: Яновська Л. Г

Одеса 2009

Зміст

Вступ. 3

Міжнародні органи із захисту прав людини. 9

Список використаної літератури. 16

Вступ

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Одним з важливіших принципів вільної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Основним Законом держави є Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут.

У цьому аспекті, предметом дослідження цієї роботи є міжнародні акти в галузі прав і свобод людини, закріплені в спеціальному розділі Конституції України 1996 року, який іменується "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Перш за все, таке виділення в Конституції певного кола прав громадян в спеціальний розділ пояснюється не їх відмінністю від інших конституційних прав і свобод, а вимогами систематизації норм Конституції. Місце тих чи інших прав і свобод в Конституції не впливає і не може вплинути на їх природу. По-друге, права й свободи є основними не тільки фактично, а й юридично, оскільки вони закріплені в Конституції.

Норми поточного, галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов'язки громадян при їх конкретизації й розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.

Органи всіх гілок державної влади зобов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.

Виконання зазначених вимог створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна норма про основне право, свободу або обов'язок діє реально і безпосередньо, до того ж, права й свободи людини і громадянина захищаються судом.

1. Основні права людини - гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки основних прав людини:

1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права,

3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;

4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства - рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.

Потреба міжнародного врегулювання прав людини після Другої світової війни обумовлювалася усвідомленням того, що:

• тоталітарний режим - загроза миру, а демократія забезпечує безпечну зовнішню політику;

• масові порушення прав людини державами (геноцид, апартеїд) можуть бути припинені лише у разі захисту прав людини країнами світового співробітництва;

• загальновизнані уявлення про мінімальні стандарти прав людини в національному демократичному суспільстві, які відповідають даному етапу розвитку цивілізації, повинні одержати закріплення в міжнародно-правових актах.

Положення про права людини, що містяться у статтях Статуту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права - міжнародного захисту прав людини і основних свобод.10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини - визнання людської гідності кожної особи. З 1948 р.10 грудня відзначається в усьому світі як День прав людини.

Права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, і отримали обґрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать