Діяльність судів як основа побудови англо-американської правової сім’ї

У країнах, які входять в англо-американську правову сім’ю, професія судді є однією з найповажніших та найважливіших серед усіх інших, оскільки судді – це переважно юристи-практики з великим досвідом роботи в юридичній сфері, які суттєво впливають на стан і розвиток правової реальності, що забезпечує цій професії повагу та високий рівень професійності. Так, впродовж тривалої історії англійських судів вони підтримували парламент у боротьбі з абсолютним захопленням влади однією особою – Монархом.

Високий статус суддів забезпечується й тим, що поряд з парламентом вони є, у певному розумінні, гарантом справедливого вирішення будь-якого життєвого спору. Тому серед науковців є досить розповсюдженою точка зору, за якою судді мають «законодавчі» повноваження, які вони реалізують через доктрину прецеденту, а також шляхом тлумачення права [1, c. 295–296]. Такі повноваження дають можливість судді заповнювати прогалини у праві своїми власними рішеннями (прецедентами), що покладає додаткову відповідальність на суддів та висуває такі високі вимоги до суддів, які практикують у англо-американській правовій сім’ї. Судді Великобританії є незалежними від Парламенту і в процесі своєї діяльності діють на власний розсуд і навіть у випадках, коли суддя приймає в межах своєї компетенції певне рішення, вважаючи його чесним і справедливим, то він не несе юридичної відповідальності за свої дії [5, c. 296].

Загалом у всіх країнах англо-американської правової сім’ї судді мають більшу силу та рівень поваги, ніж їхні колеги в романо-германській сім’ї. При цьому найбільшою повагою користуються судді Англії. «Не маючи такого престижу, який мають судді Англії, американські судді на сучасному етапі – це особи, які користуються повагою, незалежністю і компетентність яких визнається. Якщо і є винятки, то вони характерні для меншості штатів і стосуються, в основному, суддів, які розглядають незначні цивільні та кримінальні справи» [9, c. 294].

Це пов’язано з тим, що судова влада англо-американської правової сім’ї більш незалежна від інших гілок державної влади, оскільки особа, яка займає посаду судді в країнах загального права, не підлягає перевіркам з боку відомств, міністерств, підрозділів тощо. Ніхто не може переводити суддю з однієї посади на іншу як територіально, так і в межах однієї судової установи без його згоди на те, крім випадків порушення суддею законодавства країни та винесення щодо нього відповідного вироку уповноваженої установи.

Судді країн англо-американської правової сім’ї підлягають лише одному виду контролю над їхньою діяльністю. Цей контроль здійснюється судовою колегією. Проте і її повноваження досить незначні і полягають, в основному, у витребуванні звітів за певний період, як по вирішених, так і по незакінчених справах. До повноважень вищезгаданої колегії відноситься і тимчасове переведення (за згодою з суддею, якого переводять) судді з посади на посаду при потребі її заміщення у випадках хвороби, звільнення інших суддів з посади або при потребі збільшити штат суддів у зв’язку з великою кількістю судових випадків.

У деяких штатах США до вищезгаданого виду контролю над діяльністю суддів додається право старших за рангом суддів здійснювати контроль над молодшими колегами та працівниками судової установи взагалі. При цьому вони наділяються повноваженнями накладати дисциплінарні стягнення на порушників. Такі стягнення можуть варіюватися від усних зауважень чи бесід до відсторонення від виконання посадових обов’язків. У деяких випадках старшим суддям надаються повноваження відсторонювати від здійснення посадових обов’язків працівників суду, які не можуть їх виконувати за станом здоров’я, віком тощо, але такі повноваження даються в межах однієї судової установи та виключно щодо осіб, нижчих за рангом.

У країнах англо-американської правової сім’ї професійне становлення судді певною мірою відрізняється від країн континентальної Європи. Першою відмінністю є те, що, крім формальної вимоги щодо юридичної освіти, в країнах англо-американської сім’ї майбутній суддя проходить досить довгу адвокатську практику, але тут існують також випадки, коли особа може зайняти посаду судді після викладацької (наукової) роботи або після державної служби на посадах, пов’язаних з юридичною діяльністю [11, c. 32]. Призначення на посаду судді здійснюється рішенням відповідного органу (посадової особи) або шляхом виборів населенням країни, округу, штату тощо. Причому необов’язковою вимогою є наявність судової практики в судах першого рівня [1, c. 312].

У США існує два порядки, за якими обіймаються посади суддів. Перший – це призначення уповноваженою державною посадовою особою або органом того кандидата, який за своїми моральними, віковими та іншими характеристиками відповідає посаді судді, а другий – це виборний, при якому жителі певного округу, штату, міста тощо обирають суддів шляхом відкритого чи таємного голосування. На сучасному етапі більше 40 штатів перейшли на виробну або частково виборну систему обрання суддів [4, с. 294].

При заміщенні посад на федеральному рівні судової системи призначення суддів здійснюється Президентом за поданням Сенату, тоді як у штатах використовується як виборність, так і призначення суддів. Крім того, з 1940 р. використовується так званий змішаний «Міссурійський план», за яким спеціально призначена на те комісія відбирає по три кандидати на кожну посаду судді, а потім губернатор призначає одного з трьох кандидатів на кожну з вільних посад. Поє