Захист прав людини у період збройних конфліктів

Статистика Міжнародного комітету Червоного Хреста свідчить, що протягом останніх 5 тис. років відбулося близь­ко 14 тис. війн, у яких загинуло приблизно 5 млрд. людей. За останні 3 тис. 400 років на Землі було лише 250 років за­гального миру.

Перша світова війна спричинила загибель 10 млн. осіб (у пропорції 20 комбатантів на одну цивільну особу) та ще близько 21 млн. загинуло від епідемій. У Другій світовій вій­ні було вбито вже 40 млн. чоловік, приблизно однаково ком­батантів і цивільних осіб. Тільки в період між 1945 і 1966 рр. на Землі відбулося не менше 73 збройних конфліктів. За під­рахунками експертів, у сучасних збройних конфліктах спів­відношення убитих серед комбатантів і цивільних осіб буде вже зворотним: у звичайній війні — 10 цивільних осіб на од­ного комбатанта; у ядерній війні — 100 цивільних осіб на од­ного комбатанта.

З урахуванням цього захист прав людини в період зброй­них конфліктів набуває неабиякого значення.

Правове становище учасників збройних конфліктів.

Комбатанти. Відповідно до Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., збройні сили сторін, які пе­ребувають у конфлікті, "складються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під коман­дуванням особи, відповідальної перед цією стороною за пове­дінку своїх підлеглих, навіть якщо цю сторону представляє уряд або влада, не визнана супротивною стороною. Такі збройні сили підкоряються внутрішній дисциплінарній систе­мі, що, з-поміж іншого, забезпечує дотримання норм міжна­родного права, застосовуваних у період збройних конфлік­тів" (п. 1 ст. 43). Зважаючи на це положення, можна дати таке визначення.

Комбатанти — це особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), і мають право брати. особисту участь у воєнних діях.

Відповідно до міжнародного права наданий комбатантам статус учасників активних бойових дій розглядається як сукупність властивих їм прав, характерних рис і особливостей. Найістотнішими з них є такі:

• за комбатантами визнається право застосовувати воєн­не насильство;

• до самих комбатантів може застосовуватися воєнне на­сильство;

• комбатанти, які потрапили під владу супротивної сто­рони, є військовополоненими;

• статус комбатанта не поширюється на найманців [64]. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. учасниками бойових дій вважаються:

• особовий склад регулярних збройних сил;

• ополчення і добровольчі загони (які входять і які не входять до складу регулярних збройних сил);

• особовий склад організованих рухів опору, якщо він відповідає таким умовам:

• має на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих;

• має певний і чітко видимий здалеку розпізнавальний знак;

• відкрито носить зброю;

• додержується у своїх діях законів і звичаїв війни;

• члени екіпажів торговельних суден і цивільних літаків, що безпосередньо беруть участь у воєнних діях;

• населення, яке при наближенні супротивника взялося за зброю, коли воно відповідає двом умовам:

• відкрито носить зброю;

• додержується законів і звичаїв війни.

Найманці. Спираючись на ст. 47 Додаткового протоко­лу 1 до Женевських конвенцій 1949 р., можна дати таке ви­значення.

Найманець — це будь-яка особа, що:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у збройному конфлікті;

б) фактично бере особисту участь у воєнних діях;

в) керується здебільшого бажанням одержати особисту вигоду або матеріальну винагороду;

г) не є ані громадянином сторони, яка перебуває в кон­флікті, ані особою, що постійно проживає на території, конт­рольованій даною стороною;

д) не входить до особового складу збройних сил сторони, яка перебуває в конфлікті;

е) не послана державою, яка не є стороною, що перебу­ває в конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особа, що входить до складу її збройних сил.

За останньою ознакою, що характеризує найманця (пункт "е"), його відрізняють від військових радників, які на­правляються на службу до іноземної армії за згодою між дер­жавами і не беруть особистої участі у воєнних-діях.

Зважаючи на те, що найманці вербуються, використову­ються, фінансуються і навчаються для діяльності на пору­шення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів, Генеральна Асамблея 00Н своєю резолюцією прийняла 4 грудня 1989 р. Міжна­родну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використан­ням, фінансуванням і навчанням найманців. Ця конвенція уточнює спрямованість неправомірних насильницьких дій найманців:

• повалення уряду або інший підрив конституційного ла­ду держави;

• підрив територіальної цілісності держави.

За визначенням ст. З цієї конвенції найманець, який бере безпосередню участь у воєнних або спільних насильницьких діях, вчиняє злочин за змістом цієї конвенції.

Найманець не має права на статус комбатанта або вій­ськовополоненого.

Будь-яка особа, яка вербує, використовує, фінансує або навчає найманців, чинить злочин, як визначено Конвенцією 1989 р.

Конвенція передбачає, що норми, які містяться в ній, мають застосовуватися без шкоди для права збройних кон­фліктів і м

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать