Правові аспекти участі громадськості в прийнятті рішень щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України

Правові аспекти участі громадськості в прийнятті рішень щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України

Громадськість виступає одним із найважливіших суб’єктів в правовому механізмі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Адже, кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває в тому чи іншому місті нашої держави, особисто зацікавлена в тому, щоб оточуюче її середовище було безпечним для її життя і здоров’я, а тому, залучення громадськості до прийняття рішень на стадії планування та забудови міста є вирішальним чинником у створенні дієвого та ефективного механізму правового забезпечення екологічної безпеки в цій сфері.

В еколого-правовій науці питання правових засад участі громадськості у прийнятті рішень, що стосуються довкілля досліджувалося рядом вчених. Зокрема, загальнотеоретичні положення в цій галузі розроблені В.І. Андрейцевим, Г.І. Балюк, Г.В. Мороз. Об’єктом дослідження М.В. Краснової були правові гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію, дослідження Позняк Е.В. спрямовані на правові основи здійснення громадської екологічної експертизи, Малишева Н.Р. вивчала доступ громадськості до правосуддя в сфері охорони довкілля, Шульга М.В. досліджував участь громадськості в забезпеченні використання та охорони земель.

Водночас, питання участі громадськості у прийнятті рішень саме щодо забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України є недостатньо дослідженим. У зв’язку із зазначеним, на нашу думку, в даній дисертаційній роботи необхідним є дослідження цієї проблеми, особливо з урахуванням нових еколого-правових та економічних реалій сьогодення в Україні.

У відповідності із положеннями ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» участь громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища виступає гарантією забезпечення права кожного на безпечне для його життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни України мають право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань.

Крім того, громадяни наділені правом на участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи, а також на об'єднання в громадські природоохоронні формування. В еколого-правовій доктрині, на думку Краснової М.В., перелічені вище права відносяться до екологічних прав громадян і визнаються засобами реалізації конституційного права громадян України на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище (права на екологічну безпеку).

На наш погляд, для проведення аналізу правових основ участі громадськості в забезпеченні екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України, необхідно, перш за все, визначитися із поняттям «громадськість».

Відповідно до положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі Орхуська Конвенція), яка була прийнята 25 червня 1998 року та ратифікована Україною 6 липня 1999 року, а отже, є частиною національного законодавства нашої держави, громадськість означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Разом із тим, відповідно до положень цієї Конвенції зацікавлена громадськість означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі.

Вищенаведене визначення отримало неоднозначне сприйняття в науковій еколого-правовій літературі. Дисертантка приєднується до наукової позиції Мороз Г.В., яка робить висновок про недоцільність закріплення в законодавстві поняття «зацікавлена громадськість» у вузькому значенні, оскільки це зобов’язує в кожному випадку обґрунтовувати необхідність громадської участі і значно звужує можливості впливу громадськості на прийняття екологічно значимих рішень.

Зокрема, в етимологічному значенні громадськість означає передову, активну частину суспільства, а енциклопедичні юридичні видання трактують громадськість як соціально-активну частину суспільства, яка на добровільних засадах бере участь у суспільно-політичному житті країни.

Виходячи із вищевикладеного, на думку дисертантки, зацікавлена громадськість у забезпеченні екологічної безпеки при плануванні та забудові міст України – це соціально-активна частина суспільства зацікавлена в безпечному для життя і здоров’я людей стані навколишнього природного середовища в містах та попередженні можливості настання екологічної небезпеки в майбутньому, яка добровільно у встановлених законодавством України формах бере участь у процесі планування та забудови міст України. При цьому під соціально-активною частиною суспільства, виходячи із чинного законода