Правові засади оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності експертної служби МВС України

Реферат

Правові засади оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності експертної служби МВС України

ВСТУП

Неналежне правове регулювання використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності доволі суттєво мінімізує потенційні можливості, закладені в концепції інтегративної моделі використання спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві, адже не відповідає принципу зв’язку криміналістичної ідентифікації з процесом пізнання та доказування у кримінальному судочинстві.

Сучасний варіант правової регламентації використання результатів криміналістичної облікової діяльності в кримінальному процесі, свідчить про те, що проблема далека від вирішення, тому що жодна зі статей діючого КПК України не містить конкретної вказівки на це. З даним видом криміналістичної діяльності опосередковано пов’язані ст.ст. 2, 4, 22 КПК України, що вимагають від правоохоронних органів в кожному випадку виявлення ознак злочину вживання всіх передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у скоєнні злочину, і до їх покарання, всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи. Крім того, ст. 199 КПК України слідчому надано право, винести ухвалу про вилучення або відбирання зразків зразків, проте в цьому випадку дана норма пов’язується тільки з проведення експертизи.

Правові засади оптимізації використання спеціальних криміналістичних знань в обліковій діяльності експертної служби МВС України

Деякі аспекти правової регламентації обліково-реєстраційної діяльності регламентовані на рівні законів.

Так ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та ст. 11, п. 11 і 13 Закону України «Про міліцію», передбачається можливість отримання зразків для порівняльного дослідження; інформації, що міститься в реєстраційних системах, а також право міліції вести обліки осіб, предметів, фактів та використовувати дані цих обліків, проводити реєстрацію, дактилоскопію осіб, взятих під варту, затриманих за підозрою в скоєнні злочину, обвинувачених в скоєнні навмисних злочинів [2; 3].

Законом України «Про інформацію» регулюються відносини, що виникають при формуванні та використанні інформаційних систем і банків даних, які направлені на захист інформації і прав суб’єктів, що беруть участь в інформаційних процесах [1].

Повніше використання спеціальних знань в обліково-реєстраційній діяльності підрозділів Експертної служби та Департаменту інформаційних технологій МВС України регламентується відомчими нормативно-правовими актами: Настановою «Про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України» (затвердженої наказом МВС України № 682 від 30 серпня 1999 р.; Інструкцією «Про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України» (затвердженої наказом МВС України № 785 від 11.09.2001 р.; Інструкцією «Про порядок розподілу та виконання повноважень між структурними підрозділами органів внутрішніх справ з формування та використання автоматизованих обліків Інтегрованого банку даних УМВС» та Інструкцією «Про порядок формування та використання в органах внутрішніх справ інтегрованого банку даних оперативно-розшукового і профілактичного призначення» (затверджених наказом УМВС України в Луганській області № 254 від 23.11.2004 р. «Про автоматизовані інформаційні системи органів внутрішніх справ України в Луганській області»; наказом МВС України № 1395 від 17.11.2003 р. «Про інформаційні системи органів внутрішніх справ» [8; 9; 11; 12].

Зокрема, Настановою про діяльність експертної служби, в якості однієї з форм взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ з питань застосування техніко-криміналістичних засобів передбачено вивчення матеріалів кримінальних справ за нерозкритими злочинами, з місць вчинення яких вилучені сліди й інші речові докази, для здійснення заходів щодо їх цілеспрямованого використання в розкритті злочинів.

Нормативний аспект проблемної ситуації тісно пов’язаний з її науковою стороною. Відсутність ефективного правового механізму пояснюється слабким теоретичним опрацьовуванням питання. Робіт по темі оптимізації правового регулювання реєстрації сьогодні чимало.

Основною теоретичною установкою є те, що довідки за результатами перевірки по обліках, повинні бути віднесені до категорії «інших документів», що залучаються до справи [1; 11].

Є.І. Зуєв, В.М. Тертишник, С.В. Слинько пропонують надати їм значення письмових доказів (ст. 83 КПК України), а необхідною умовою для цього вважати обов’язковість перевірки їх змісту засобами, передбаченими кримінально-процесуальним законом .

О.О. Бондаренко, запропонував доповнити ч. 1 ст. 66 та ч. 4 ст. 97 КПК України положеннями, які надавали б право слідчому вимагати також й надавати консультації. Щодо консультацій він відзначає: «… такі консультації в самостійному вигляді матимуть процесуальне, але не доказове значення. Консультаціям обізнаних осіб у вигляді довідкової діяльності, отриманих за межами слідчих і судових дій слід надавати доказове значення як «іншим документам», якщо в них викладені обставини, що мають значення для справи (ч. 2 ст. 65, ст. 83 КПК)» [4].

Дійсно, довідки перевірки за криміналістичними обліками, засновані на ідентифікаційних дослідженнях, мають практично всі атрибути судового доказу: а) висновок про тотожність ґрунтується на дослідженні властивостей ототож