Криміналістичні знання та їх трансформація в діяльність суб’єктів спеціальних знань

РЕФЕРАТ

Криміналістичні знання та їх трансформація в діяльність суб’єктів спеціальних знань

Негативні фактори, які ускладнюють розслідування злочинів, актуалізують пошук дієвих заходів боротьби з ними, одним з яких є розширення та зміцнення доказової бази за рахунок матеріально фіксованої інформації, зосередженої у матеріальних «слідах-відображеннях», які визначають специфіку пізнання обставин минулої події, відображеної в матеріальному середовищі.

В наукознавстві зазначається, що оптимізація– це явище, яке можна характеризувати за допомогою поняття діяльності(теоретичної та практичної). У зв’язку з цим доречно поняття «діяльності» підвести до поняття цілеспрямованого процесу. Діяльнісні концепції наголошують, що перетворюючий характер діяльності дозволяє її суб’єкту постійно виходити за межі наявної конкретної ситуації, тому закономірності розвитку діяльності мають внутрішню єдність, яка відображає єдність гносеологічного та праксеологічного аспектів [6; 87]. Найважливіше значення діяльнісного підходу полягає в тому, що він дає змогу процесуалізації та представлення соціальної інституції та людини, як системи дій у вигляді конкретних вимог до організації діяльності в конкретних ситуативних контекстах.

Предметом праксеології є загальні закономірності людської діяльності, які обумовлюють її ефективність. Поняття «діяльність», на думку В.О. Лекторського, відіграє особливу роль в пізнанні систем, яка зумовлена не тільки тим, що охоплює процеси системи, а й тим, що воно дає змогу відобразити їх динаміку . Кожне наукове поняття при вивченні об’єктів утворює відповідну теоретичну перспективу. Однією з важливих особливостей поняття «діяльність» є те, що саме завдяки утворюваною їй теоретичній перспективі з’являється за можливе побудова динамічної моделі системи, в даному випадку моделі, яка забезпечувала б оптимальне використання системи спеціальних криміналістичних знань у кримінальному судочинстві.

Першим кроком у її побудові є чітке усвідомлення кола знань, що повинні скласти цю систему, конкретизувати яке може аналіз трансформації криміналістичних знань у діяльність суб’єктів спеціальних знань, визначення об’єкта та предмета сучасної криміналістики і судової експертології, закономірностей, що вивчаються ними, поглядів на їх зміст і систему.

Зазначимо, що слід розрізняти криміналістику як науку та учбову дисципліну. Перша досліджує закономірності злочинної поведінки та злочинної діяльності, зокрема її окремі роди, види та групи, механізм їх відображення в джерелах інформації, а також особливості діяльності з розслідування і попередження злочинів, розробляє на цій основі засоби та методи розслідування та попередження злочинів з метою належного застосування матеріальних і процесуальних норм.

Отож, криміналістика, як прикладна наука, нерозривно пов’язана з відповідною галуззю соціальної практики, для оптимізації якої вона розвивається, тобто з криміналістичною практикою (діяльністю).

Друга – учбова дисципліна, що формує у студентів-юристів як комплекс суто криміналістичних знань та навичок, які реалізуються при розслідуванні злочинів, так і сукупність знань та навичок, що потрібні при встановленні та доказуванні юридичних фактів взагалі.

Створення концепції об’єкту і предмету криміналістики як науки триває.

Однією з перших є емпірична прагматична концепція предмета, згідно з якою криміналістика визначається як наука про прийоми за способи розкриття, розслідування та попередження злочинів. Як бачимо, предмет криміналістики ще не набув чіткого відділення від предмету інших суміжних наук, що обслуговують розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Подальшому перегляду предмету криміналістики спонукала поява нової наукової парадигми, яка супроводжувалася посиленням уваги криміналістів до проблем методології, логіки, філософії.

Справа в тому, що своєрідним криміналістичним модулем, неподільним елементом (за виразом Р.С. Бєлкіна), «цеглою», яка знаходиться у фундаменті побудові криміналістики, вважається слід.

Утім, розуміння матеріально фіксованих слідів-відображень, як відображення зовнішнього рельєфу відображуваного об’єкту втратило свій універсальний характер, в процесі відображення почали розрізняти не тільки відображуваний та відображаючий об’єкти, механізм взаємодії, а й засоби відображення, іманентні якості: а) генетично всі сліди, що є відображенням конкретної події злочину, мають єдине джерело і тому виступають як система; б) генетична єдність передбачає та обумовлює їх інформаційну єдність, а це значить, що кожний слід містить свою порцію інформації про подію, а система слідів (комплекс) – всю наявну інформацію про відображаючий об’єкт – злочин; в) слід – результат відображення, без відображення немає сліду. Відображення отримали інформаційну інтерпретацію, сформувалася система засобів, методів та форм вилучення, обробки, зберігання та використання інформації, що зберігається в відображенні .

Злочин – динамічна, обумовлена активністю злочинця система. Діяльнісний, активний характер цієї системи проявляється в її функціях як інтегративному результаті утворення та взаємодії її компонентів. Тому при дослідженні злочину інтерес представляють різні види та форми зв’язку: генетичні, або зв’язки між причиною та наслідком; функціональні, тобто зв’язки між взаємозалежними процесами, що дозволяють робити висновки про час наступу подій, силах впливу; субстанційні – зв’яз