Обов'язки та права людини, громадянина

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ НТУУ «КПІ»

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Правознавства »

Тема:

«Обов'язки, права, та свободи людини, громадянина»

Київ – 2009

Основне право громадянина – це встановлена державою та закріплена в Конституції можливість, яка дозволяє кожному обирати вид і міру певної поведінки, використовувати надань йому блага, як в особистих, так і в суспільних інтересах. [7]

В Конституції та законах України вживається вислав «права та свободи людини», «права та свободи громадянина».

Як співвідносяться категорії «права» і «свободи», чи є між ними принципова різниця?

Більшість авторів, які досліджували це питання, схиляються до думки, що принципових відмінностей між цими поняттями немає.

Порівняйте, наприклад, свободу наукової, технічної творчості та право на творчість, право на вибір професії і свободу вибору професії.

Ці та інші приклади свідчать, що одну і ту ж правову можливість розглядають як право, і як свободу. Історично склалося так, що деякі права іменують свободами: свобода думки і слова, свобода світогляду та віросповідання, свобода мітингів, походів і демонстрацій.

Крім прав та свобод в Конституції та законах України зустрічається поняття «законні інтереси», «інтереси громадян» (ст. 36, 44 Конституції України).

Законні інтереси – це інтереси особи, які безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав і свобод, але залишаються державою та законом. [1]

Закріплюючи в Конституції права та свободи громадян, держава вимагає від них правомірної поведінки, яка має відповідати еталонам, зафіксованим у юридичних нормах. Держава формулює свої вимоги до громадян у системі обов'язків та встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання.

Основний обов'язок – це встановлена державою в інтересах усіх членів суспільства та закріплена в Конституції необхідність, яка приписує кожному громадянину вид і міру певної поведінки та відповідальність в разі її невиконання.

В юридичній літературі права, свободи та обов'язки входять до поняття «правовий статус».

Правовий статус особи – це сукупність всіх прав, свобод та обов'язків, що належать громадянину і визначають його правове положення у суспільстві.

В юридичній літературі зустрічається така класифікація видів правового статусу.

Загальний правовий статус розповсюджується на усіх громадян і закріплений в Конституції та законах України.

Спеціальний (родовий) статус поширюється на певні групи громадян, закріплений в окремих законах (наприклад, Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. та ін.). [1]

Індивідуальний (приватний) правовий статус – поширюється на конкретних осіб. [1]

В законодавстві України також розрізняють правовий статус громадян України, основи якого закріплені у ст. 21–25 Конституції України, правовий статус осіб без громадянства (апатридів) та правовий статус іноземних громадян.

У статті 26 Конституції України закріплено принцип рівності прав та обов'язків іноземних громадян та апатридів з громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України. Більш конкретно це положення закріплено у Законі України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р., де проголошується право іноземців на інвестиційну та підприємницьку діяльність, працю та відпочинок, на охорону здоров'я, на житло, на соціальний захист, освіту, використання досягнень культури, участь у об'єднаннях громадян, на звернення до суду за захистом своїх прав. Але є й певні обмеження:

іноземці не можуть бути членами політичних партій, обирати та бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, приймати участь в референдумі, на них не поширюється загальний військовий обов'язок. У Законі також передбачений порядок в'їзду в Україну та виїзду іноземців з України, а також внпадки обмеження цього права (в інтересах безпеки та здоров'я громадян України). [1]

В зв'язку з прийняттям Конституції України у пресі обговорювалося питання щодо класифікації прав, свобод та обов'язків громадян.

Конституція України 1978 року поділяла права на соціально-економічні, політичні та особисті. Ця класифікація зазнала критики як неповна (немає культурних, екологічних прав, хоча вони і були закріплені).

В деяких проектах нової Конституції за взірець були взяті міжнародні Пакти з прав людини та розподіл прав на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні.

Доцільною здається класифікація прав особи за П.М. Рабіновичем (див, підручник «Правознавство» за ред. М. Настюка, Л., 1995), який класифікує права за змістом потреб людини, що забезпечуються цим правом. Це фізичні, особисті, культурні, економічні. політичні права.

Крім того, в літературі права та свободи поділяють[2]:

* за значенням їх для носія на:

– основні (безумовно необхідні для існування людини, наприклад, право на життя);

– неосновні (не є життєво необхідними, наприклад, право на участь у профспілках);

* за способом здійснення на[2]:

– активні (вимагають активних дій, наприклад, право на освіту);

– пасивні (не вимагають активних дій особи, наприклад, свобода світогляду);

* за суб'єктами здійснення на:

– індивідуа

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать