Проблеми визнання недійсними установчих господарських товариств

Спори про визнання недійсними установчих документів та їх окремих положень займають помітне місце серед корпоративних спорів, що розглядаються господарськими судами.

З втратою чинності законами України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності в законодавстві не залишилось прямої вказівки на недійсність установчих документів господарського товариства як на підставу скасування його державної реєстрації. Але ця категорія спорів продовжує існувати. Вирішуючи спори про визнання недійсними рішень загальних зборів, господарські суди дають оцінку правомірності відносин, пов'язаних з прийняттям установчих документів, відповідності вимогам закону установчих документів в цілому та їх окремих положень.

Для аналізу практики визнання недійсними установчих документів важливим є з'ясування складу та правової природи установчих документів господарського товариства. Господарський кодекс України (далі — ГК) та Цивільний кодекс України (далі — ЦК) передбачають, що установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю є статут, а установчим документом повного та командитного товариств — засновницький договір. Одразу зауважимо, що внаслідок незначної поширеності повних та командитних товариств справи про визнання недійсними їх установчих документів у судовій практиці, якщо і трапляються, то дуже рідко. В основному, предметом судового розгляду є справи про недійсність установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, рідше — товариств з додатковою відповідальністю. Тому автор зосередився на дослідженні проблем недійсності установчих документів саме цих видів господарських товариств.

Досліджуючи склад установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю, необхідно враховувати, що більшість із них була створена до набрання чинності новим ЦК та ГК. Відповідно, і господарські суди на даний час розглядають справи про визнання недійсними установчих документів, переважно, тих господарських товариств, які створені до набрання чинності зазначеними кодексами.

У той час ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» визначала, що установчими документами акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю є установчий договір (або рішення про створення акціонерних товариств шляхом приватизації і корпоратизації) і статут. У роботах дослідників, серед установчих документів господарських товариств, згадується також протокол установчих зборів, який разом з установчим договором і статутом подавався для державної реєстрації господарського товариства.

Щоб з'ясувати, чи змінився, з набранням чинності ЦК та ГК склад установчих документів раніше створених господарських товариств, необхідно звернутись до прикінцевих та перехідних положень цих кодексів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень ГК та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК передбачено застосування норм цих кодексів до відносин, що виникли після набрання ними чинності. У відносинах, що виникли до набрання чинності ГК та ЦК, положення останніх застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності. Оскільки склад установчих документів не належить до категорій «права» та «обов'язки», а відносини щодо заснування господарських товариств завершилися з моменту їх державної реєстрації, на нашу думку, немає підстав вважати, що установчі договори акціонерних товариств, товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю, зареєстрованих до 1 січня 2004 p., втратили статус установчих документів. До того ж прикінцевими та перехідними положеннями зазначених кодексів не передбачено обов'язку господарських товариств привести склад своїх установчих документів у відповідність з їх нормами.

Таким чином, установчими документами акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, створених до набрання чинності ГК та ЦК, є установчий договір та статут. Незважаючи на те, що протокол установчих зборів подається для державної реєстрації товариства, вважати його установчим документом, на наш погляд, немає підстав.

Щодо правової природи установчих документів господарських товариств, то у судовій практиці установчий договір розглядається як багатостороння угода, а статут — як акт у розумінні ст. 12 ГПК та абз. 3 ч. 2 ст. 20 ГК. Відповідно, судова практика сформулювала підстави недійсності установчого договору за статтями 48 і 49 Цивільного кодексу УРСР або за статтями 215 і 203 ЦК, а недійсності статуту — як невідповідність його закону або компетенції органу, що його прийняв, та порушення внаслідок цього прав позивача.

Науковці, які займались дослідженням природи установчих документів господарських товариств, одностайно зазначають особливості установчих документів, які вирізняють їх серед інших правочинів та актів. Зокрема, вказується на подвійність правової природи установчих документів — це багатостороння угода і водночас локальний нормативний акт. На думку В. М. Кравчука, установчі документи є корпоративними нормативними актами, в яких засновники (учасники) визначають правовий статус конкретної юридичної особи. Існують пропозиції вважати статут суб'єкта господарювання — юридичної особи, створеного двома і більше засновниками, корпоративни