Розвиток законодавства України про особливості кримінального покарання неповнолітніх

РЕФЕРАТ

Розвиток законодавства України про особливості кримінального покарання неповнолітніх

кримінальне покарання неповнолітній

Аксіоматичним є положення про те, що адекватне розуміння сучасного стану розвитку законодавства в будь-якій галузі неможливе без ґрунтовного осмислення історії його розвитку. Повною мірою це стосується і кримінального законодавства, зокрема в частині кримінального покарання неповнолітніх. Нехтування історичним досвідом, його здобутками і прорахунками, сильними та слабкими місцями правових норм минулих часів призводить до однобокості при конструюванні сучасного законодавства, повторення старих помилок або ж повторного “відкриття” вже відомих положень. Як зазначав видатний український криміналіст ХІХ ст. О.Ф. Кістяківський, “здійснюючи аналіз розвитку і змін кримінального права, легко помітити, що воно найбільшою мірою є справою людини даної епохи, несе на собі відбиток характеру та якості цієї людини та суспільного середовища, в якому вона існує. Таким чином, зміни в кримінальному праві залежать виключно від розвитку і змін людини у розумінні роду”. Ця обґрунтована думка застерігає від невиправданого “осучаснення” при аналізі кримінально-правових норм минулого, коли зміст останніх оцінюється виключно з позиції їх відповідності положенням сучасного законодавства та науки, ігноруючи, по суті, специфіку правової культури та законодавчої техніки відповідного періоду.

В науці, на жаль, не існує єдиного загальноприйнятого підходу до періодизації історії розвитку як українського законодавства взагалі, так і кримінального зокрема. Наприклад, С.Ф. Денисов виділяє такі періоди: до заснування Київської держави (до ХІ ст.); період Київської держави (ХІ-ХV ст.ст.); Литовсько-польська доба (ХV-ХVІ ст.ст.); козацька доба (ХVІ-ХVІІІ ст.ст.); занепад козаччини і українського життя (ХVІІІ ст. – 1917 р.); радянський період (1917-1991 рр.); українське відродження (1991 р. – сьогодення) [8, с.10]. В.А. Бортник пропонує наступні періоди розвитку української держави та законодавства: період до заснування Київської держави; Київська держава; період литовсько-польського панування; козацький період; радянський період; період становлення української держави; сучасний період [7, с.12], проте ця періодизація явно недосконала (“стрибок” від козаччини до радянських часів виглядає алогізмом). На погляд С.В. Кудіна, історія розвитку кримінального законодавства України до ХVІІ ст. включає такі періоди: перша половина Х ст.; друга половина Х ст. – перша чверть ХІІ ст.; друга чверть ХІІ – перша половина ХІV ст.; друга половина ХІ-ХV ст.; кінець ХV-ХVІ ст.; друга половина ХІІ – перша половина ХVІІ ст. [7, с.13-16].

Ґрунтуючись на цих та інших наявних в науковій літературі джерелах, можна запропонувати таку періодизацію кримінального законодавства України: 1) період Київської Русі (Х-ХІІІ ст.ст.); 2) період польсько-литовського панування та козацька доба (ХІV-ХVІІ ст.ст.); 3) період знаходження України в складі Російської імперії, Польщі та Австро-Угорщини (ХVІІ ст. – 1917 р.);4) радянський період (1917-1991 рр.); 5) період незалежності України (із 1991 р.). Кожен із цих періодів характеризується історичною специфікою та особливостями відповідних правових пам’яток, зокрема і тих, що містили кримінально-правові норми. Запропонована класифікація враховує позитивні аспекти наявних і водночас вдосконалює їх, оскільки враховує також і специфіку власне кримінально-правових норм та джерел, їх співвідношення та взаємозв’язок, а не лише історичні етапи розвитку держави і права України.

Найбільш характерним джерелом права, зокрема і кримінального, періоду Київської Русі була “Руська Правда”, яка є видатним правовим документом свої епохи. Проте не дивлячись на відносно прогресивний для свого часу характер “Руської Правди” та детальну регламентацію багатьох кримінально-правових питань, вона не містила будь-яких положень щодо особливостей кримінального покарання неповнолітніх. В період ХІV-ХVІІ ст.ст. на землях України, які входили до складу Великого князівства Литовського та Польщі (з 1569 р. – Речі Посполитої) діяли Литовські Статути (1529, 1566 та 1588 рр.), Магдебурзьке право (зокрема, “Саксонське Зерцяло”), польський законодавчий акт “Порядок”, а також багато власне українських звичаєвих норм, в яких містилися лише загальні положення щодо покарання та його призначення, однак не було норм, які б стосувалися особливостей покарання саме неповнолітніх. Певні зрушення відбулися у цій сфері із другої половини ХVІІІ ст., коли в Російській імперії (зокрема, при Катерині ІІ) почала частково діяти тенденція до виключення зі сфери дії кримінально-правових норм дітей та підлітків, зважаючи на рівень їхнього розвитку [5, с.48], проте і тоді чіткого законодавчого закріплення пом'якшення покарання неповнолітнім не було.

Лише у ХІХ ст., коли кримінально-правова наука в Росії досягла відносно високого рівня розвитку, в законодавстві з'явилися положення про особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Ідеться, зокрема, про такий законодавчий акт Російської імперії ХІХ ст., як “Уложення про покарання кримінальні та виправні” 1845 р., яке неодноразово змінювалося, діючи в редакціях 1857, 1866 та 1885 рр. Цей нормативно-правовий акт в повному обсязі діяв і на території України. Розділ 5 Уложення “Про обставини, що зменшують вину і покарання” передбачав певні особливості кримінального покарання неповнолітніх. Так, ст. 142 визнавала малолітство та не