Система покарань, що застосовуються до неповнолітніх злочинців

Система покарань, що застосовуються до неповнолітніх злочинців

Загальна система покарань, які можуть застосовуватися до повнолітніх злочинців, передбачена в ст.51 КК України. Однак самого визначення цього поняття КК України не містить. В кримінально-правовій науці під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розміщених у певному порядку за ступенем їхньої суворості. На думку Н.Ф. Кузнєцової, система покарань – це цілісна множинність видів покарань (елементів системи) і підсистем, які включають згруповані за різними підставами види покарань. При цьому, на її думку, система покарань охоплює підсистеми, тобто групи видів покарань, які класифікуються за різними підставами та знаходяться у певній ієрархії [7]. Система покарань виступає тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність суду по застосуванню покарання. Окрім того, система покарань є основою для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК України, де передбачені види та межі покарань за конкретні злочини. Система конкретно визначених за змістом покарань дає можливість суду при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. До ознак, притаманних системі покарань, відносять такі: 1) вона встановлюється лише кримінальним законом; 2) перелік покарань, які утворюють систему, є обов’язковим для суду, тобто суд не може від нього відступити; 3) цей перелік покарань є вичерпним; 4) система покарань передбачає їх побудову у певному порядку за ступенем їх тяжкості [9, с.25].

На відміну від КК УРСР 1960 р. система покарань у чинному КК України побудована за принципом „від менш суворого до більш суворого покарання” і включає 12 видів покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. В українській кримінально-правовій науці існують різні підходи до критеріїв класифікації покарань. Наприклад, детальну класифікацію покарань наводить М.І. Хавронюк, який поділяє їх так: за юридичною значущістю – основні, додаткові, змішані; за зв’язком із ізоляцією від суспільства – пов’язані із нею (позбавлення волі, арешт) та не пов’язані (всі інші); за наявністю або відсутністю обмежень майнового характеру; за суб’єктами – загальні та спеціальні [6, с.239-241]. Т.А. Денисова пропонує таку класифікацію покарань: 1) за порядком застосування і ступенем самостійності: основні, додаткові і змішані; 2) за терміном: строкові та безстрокові; 3) за характером виправного впливу: пов’язані із ізоляцією від суспільства і виправним впливом та не пов’язані із цим [9, с.25-26]. Є.В. Фесенко за характером заходів, які можуть бути застосовані до засудженого та специфікою обмеження прав і свобод, поділяє покарання на п’ять груп: покарання майнового характеру; покарання, пов’язані із моральним впливом; покарання, пов’язані із трудовим впливом; покарання, пов’язані із обмеженнями в сфері діяльності засудженого та покарання, пов’язані із обмеженням переміщення і спілкування з іншими членами суспільства [1, с.115].

В принципі схожими є і варіанти класифікації покарань, що їх пропонують російські вчені. Наприклад, їх поділяють за способом поєднання чи за самостійністю (основні, додаткові, змішані), за особливостями суб’єктів (загальні та спеціальні), за змістом (пов’язані із трудовим впливом та не пов’язані із ним). Іноді покарання класифікують за юридичними, психологічними та педагогічними критеріями. Деякі вчені з РФ вважають, що найбільше значення має розподіл покарань на основні, додаткові, змішані, а також на покарання, пов’язані та не пов’язані із позбавленням волі . Російський вчений О.Г. Пермінов у цьому зв’язку робить слушний висновок про те, що можливість класифікувати покарання за різними критеріями свідчить про наявність багатьох системоутворюючих зв’язків між окремими видами покарань [2].

Система покарань для неповнолітніх в Україні (ст. 98 КК України) є похідною від загальної системи покарань і побудована за аналогічними принципами, але є значно меншою і включає всього п’ять основних (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк) та два додаткових покарання (штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю). При цьому слід зазначити, що до неповнолітніх віком від 14 до 16 років можуть бути застосовані лише два покарання: позбавлення волі на певний строк та штраф. Можна погодитися із російським вченим П.Г. Пономарьовим, який називає систему покарань для неповнолітніх додатковою або усіченою [3, с.157]. Наявність окремої системи покарань для неповнолітніх обґрунтовується тим фактом, що суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Окрім того, враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітнього віку, закон, виокремлюючи спеціальні норми про кримінальну відповідальність та покарання неповнолітніх, керується принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії, вважаючи, що до неповнолітніх правопор