Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності

Основна дискусія у західній і вітчизняній політичній науці розгорнулася не тільки стосовно різноманіття трактувань лобізму і підходів до розуміння його сутності, але й стосовно питання про статус суб’єкта лобістської діяльності. Так, для позначення сил, що стоять за лобістськими організаціями, традиційно використовувалися поняття «зацікавлена група», «група інтересів», «група тиску», що, незважаючи на спроби різних дослідників їх ідентифікувати мають різний функціональний зміст [7, с. 51].

Терміни «група інтересів», «група тиску» являють собою безпосередній робочий інтерес: без них, як без визначеного роду узагальнюючих понять, немає серйозної розмови про лобізм. Тому виникає необхідність визначити значення цих термінів у цій роботі. Терміни «зацікавлена група», «група інтересів», «група тиску» американські автори вживають як синоніми, взаємозамінні.

У теорії таке вживання не викликає особливих заперечень, хоча і тут воно не завжди застосовано, тому що якщо зацікавленою групою може стати кожна група, то не кожна здатна стати ефективною групою тиску. Що стосується практики, то відмітний відтінок у змісті термінів має певне значення для розуміння механізму лобізму. Отже, з огляду на характер дослідження, необхідно визначити не тільки загальне, але й особливе у кожному терміні і співвідношення між ними.

Терміни «зацікавлена група», «група інтересів» у дійсності не мають значеннєвої різниці. На думку О.С. Автономова, у вітчизняній літературі плутанина у вживанні цих термінів виникає внаслідок неадекватного перекладу з англійської мови терміна interestgroup. Цей термін можна було б перекласти як «групи – носії інтересів», чи «групи, що мають інтереси», чи «зацікавлені групи». Останній переклад, на його думку, є найбільш удалим, оскільки він зберігає двозначність терміна й у той же час передає основний зміст [3, с. 14].

Родоначальник теорії зацікавлених груп – Дж. Беррі визначає їх так: «зацікавлена група – це організоване об’єднання індивідуумів, що розділяють деякі цілі й які намагаються вплинути на державну політику» [7, с. 4].

За іншим визначенням: «зацікавлена група – це угруповання (чи їхня сукупність), що переслідує інтереси у тій чи іншій діяльності уряду й готова натиснути на нього у разі потреби» [6, с. 27].

Аналогічне трактування наводять й інші дослідники. Так, Г. Вілсон, визначає групу інтересів (зацікавлену групу) «як організації, відокремлені від уряду, які часто перебувають з ним у неформальній співпраці, і намагаються вплинути на публічну політику» [8, с. 2].

Теоретично така група готова натиснути на уряд. Група тиску в цьому випадку – фактично та ж зацікавлена група, але вже така, що приступила до активних політичних дій. У цьому контексті має сенс припустити, що в аспекті функціональної дії зацікавлена група не є групою тиску, але потенційно має можливість стати такою, й у разі потреби почати які-небудь активні дії по відстоюванню своїх інтересів. Отже, група тиску – це організація, що створена для захисту інтересів і тиску на владу з метою домогтися від неї прийняття таких рішень, що відповідають її інтересам [9, с. 225].

Соціальна база таких груп характеризується досить широким спектром різних шарів населення: асоціації фермерів, підприємців, етнічні, релігійні й інші громадські організації.

Ряд дослідників підходять до визначення поняття «груп тиску» через порівняння з політичними партіями, виділяючи функціональний аспект [7, с. 225–232], [8].

Зокрема М. Дюверже вбачав різницю в такому: «якщо партії прагнуть захопити й використати владу, то групи тиску безпосередньо не беруть участі в боротьбі за неї – вони лише діють на владу, знаходячись поза нею» [8, с. 35].

Так, якщо доцільність існування партій характеризується політичною діяльністю у вузькому розумінні слова, то групи тиску мають неполітичні цілі, тобто не прагнуть стати до влади, хоча для їхнього досягнення вони займаються політикою. Для партій політика є метою, а для груп тиску – засобом. До груп тиску, в широкому розумінні, можна віднести «всі організації, що не є політичними партіями з парламентським представництвом» [8, с. 83].

Ту чи іншу групу можна включити до категорії груп тиску, якщо вона володіє такими характерними рисами:

– по-перше, оформленістю організаційної структури (організації);

– по-друге, наявністю власної мети, ідентичної особистісним цілям представників групи;

– по-третє, існуванням її як автономного центра прийняття рішень, а не як інструмента в руках іншої організації;

– по-четверте, наданням групою ефективного тиску.

Однак, на думку А.В. Шапошникова, подібні концепції функціонального розвитку «зацікавленої групи» і «групи тиску» не відображають механізму формування лобізму як політико-правового явища, оскільки не розкривають внутрішніх умов і структурування самої групи інтересів, а потім її трансформації у «групи тиску» [7, с. 52].

Таким чином, відповідно до запропонованої концепції можна простежити перетворення «зацікавленої групи» у «групу тиску». За словами М. Олсона «якщо у членів якої-небудь групи є спільний інтерес або мета, і якщо всі вони виграють від досягнення цієї мети, то логічно буде допустити, що індивіди у цій групі будуть спрямовувати свої зусилля на досягнення цієї мети» [2, с. 1]. Отже, вихідним пунктом утворення групи інтересів є поява приватного інтересу як наслідку протиріччя, що виникло в результаті бажання й неможливості його здійсне