Історико-правові аспекти правового становлення та розвитку державної служби зайнятості в Україні

Історико-правові аспекти правового становлення та розвитку державної служби зайнятості в Україні

У багатьох країнах світу державні служби зайнятості визнані як одні з життєво необхідних установ сучасної держави. У 1919 році член Британського Кабінету міністрів Уінстон Черчиль відкрив першу національну мережу бірж праці у Великобританії та заявив, що ці біржі були «частиною соціального механізму, абсолютно необхідного для добре організованого суспільства»[2].

Діяльність державних органів трудового посередництва, проблеми праці, зайнятості та безробіття становили предмет дослідження широкого кола вітчизняних і зарубіжних науковців різних галузей науки. До висвітлення різних аспектів цієї проблеми звертались такі дослідники як А.І. Берлач, В.С. Венедиктов, О.М. Волкова, І.В. Зуб, С.О. Іванов, Р.І. Кондратьєв, Ю.М. Маршавін, Ю.П. Орловський, О.С. Пашков, З.К. Симорот, П.Р. Стависький, Н.П. Стадник, К.П. Уржинський, Н.М. Хуторян та ін. У працях цих авторів розглядаються методологічні і теоретичні засади правового регулювання підготовки, розподілу та використання кадрів, висвітлюються питання працевлаштування, форми зайнятості.

Деякі аспекти регулювання зайнятості знайшли своє відображення у роботах вчених класиків, які зробили найбільший внесок у розвиток теорії зайнятості населення: В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, Т. Мальтуса, К. Маркса, Ф. Кене, А. Маршалла, А. Пігу, М. Туган-Барановського, Дж. Кейнса, М. Фрідмена.

Пріоритетність теоретичного підходу до проблеми зайнятості населення у 1920-х – 1980-х роках була обумовлена соціальними та економічними наслідками безробіття, так як у зв’язку з проголошенням курсу на повну зайнятість перестали існувати біржі праці і програми соціального страхування на випадок безробіття. Як відомо в цей період історії в колишньому СРСР безробіття офіційно перестало існувати.

Пізніше - 1990-х роках з’явилась значна кількість наукових публікацій, присвячених питанням регулювання зайнятості та ринку праці. Обсяг досліджень правового характеру був, в основному, присвячений питанням тенденціям організації зайнятості, визначення безробіття в умовах існування сучасного суспільства, вивченню соціально-економічних наслідків безробіття та матеріальної підтримки безробітних. В цілому система державного трудового посередництва була розглянута у дослідженнях Ю. М. Маршавіна, А. В. Казановського, окремі аспекти його функціонування дослідили – В.М. Галицький, А. Грабелько, А. Комаренко, Е.М. Лібанова, І.М. Львовська, О.Г. Огородник, В.М. Петюх, М.М. Руженський, Л.В. Самарай, М.В. Туленков.

Окрему групу складають наукові дослідження, присвячені проблемам зайнятості, аналізу стану зайнятості окремих категорій населення, необхідності і доцільності розвитку трудової міграції молоді України за її межі. Так, проблема правового регулювання зайнятості населення в Україні була докладно досліджена А.Бабаскіним [8], питанню правого регулювання відносин в системі загальнообов’язкового державного соціального стахування на випадок безробіття було присвячено дослідження та Юровської В.В. [2]. У підручнику Ю.М. Маршавіна “Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості” [7] висвітлені проблеми управлінської діяльності усіх органів (підрозділів) державної служби зайнятості як єдиного системного утворення і тому ця робота займає окреме місце у наукових дослідженнях з регулювання зайнятості. Окремо слід відзначити роботу А.Казановського, присвячену проблемі вдосконалення державного управління в системі служби зайнятості [3].

Проблемі вдосконалення управлінської діяльності ДСЗУ щодо забезпечення та реалізації державної політики зайнятості була присвячена робота А. Чемериса [1], який наводить теоретичну модель цієї діяльності, формулює понятійний апарат, наводить систему принципів, функцій, досліджує форми й методи, особливості адміністративно-правового регулювання.

У наукових дослідженнях 1990-х – 2000-х років обґрунтовується доцільність застосування єдиної технології обслуговування незайнятого населення, розробляється зміст процедур і операцій, що виконують спеціалісти центрів зайнятості в процесі надання соціальних послуг населенню та роботодавцям відповідно до Єдиної технології надання соціальних послуг центрами зайнятості [10].

Отже, аналіз існуючих наукових досліджень з теми регулювання зайнятості та функціонування служби зайнятості показує, що можна виділити три напрями досліджень: економічний, соціологічний, правовий. У межах останнього напряму здійснювались дослідження з проблем правового регулювання зайнятості населення в Україні та соціального страхування на випадок безробіття, в якому автори досліджують правові аспекти проблеми зайнятості, аналізують стан зайнятості окремих категорій населення, обгрунтовують необхідність і доцільність розвитку трудової міграції молоді України за її межі. Проте, на нашу думку, поза увагою авторів лишились питання правового статусу державної служби зайнятості. Інші дисертаційні дослідження питань, що стосуються правових аспектів регулювання зайнятості, чи діяльності служби зайнятості в Україні не проводились.

Разом з тим, аналіз результатів наукових досліджень показує, що питання, пов’язані з правовими проблемами зайнятості та адміністративно-правовим статусом ДСЗУ, необхідності функціонування такої структурної одиниці, її місце у системі органів виконавчої влади в процесі вирішення завдання щодо забезпечення зайнятості населення, доцільність відомчої