Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

Особливості призначення неповнолітньому штраф

Штраф (ст. 53 КК) серед видів покарання є найменш тяжким покарання і відповідно до закону є грошовим стягненням, що накладається судом у випадках і в межах, встановлених законом. У переліку видів покарань (ст. 51 КК України) він названий першим. Приблизно третина норм особливої частини КК передбачає можливість застосування штрафу як основного виду покарання. Цей вид покарання – один з найстародавніших, і, більш того, один з найпоширеніших в кримінальному праві. Як вже наголошувалося, накладення штрафу (віри) було найчастішим покаранням за більшість злочинів за «Російською Правдою». В подальшому його роль знижувалася, а в роки радянського періоду воно взагалі зникло з системи покарань, з’явившись знову тільки в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і республік 1958 р. (ст. 21) і, відповідно, в ст.ст. в 23, 32 КК України 1960 р.

Штраф направлений на утиск приватної власності засудженого і направляє дію переважно на матеріальні сторони ціннісної орієнтації його особи. В той же час, суди повинні звертати увагу, перш за все, на матеріальне становище засудженого, оскільки штраф не повинен перетворюватися ні на засіб відкупу (багатий засуджений), ні на засіб розорення (бідний засуджений).

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості скоєного злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 (510 грн.) до 1000 (17000 грн.) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями КК не передбачено вищого розміру штрафу.

У КК 1960 р. була передбачена можливість застосування штрафу не тільки тоді, коли це було передбачено нормою закону, але і при застосуванні статей 45, 46-1 КК України 1960 р., тобто попереднє законодавство передбачало застосування штрафу як виду покарання як у порядку, передбаченому Загальною частиною КК, так і відповідно до санкцій Особливої частини КК.

Слід особливо виділити, що штраф може призначатися як основне і як додаткове покарання лише у випадках, коли його передбачено у санкції Статті КК, за якою кваліфіковано злочин засудженого. Якщо ж санкція статті не передбачає можливості призначення штрафу, він може бути призначений як основне покарання тільки в порядку переходу до більш м’якого покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. При призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК суди повинні мати на увазі, що менше 510 грн. суд призначити штраф не має права.

Як додаткове покарання штраф передбачений лише в двох статтях КК України: ч. 1 ст. 144 «Насильницьке донорство» та ч. 2 ст. 367 «Службова недбалість».

Деякі санкції статей (їх частин) передбачають покарання у виді штрафу без зазначення його мінімального розміру. Наприклад, ч. 1 ст. 126 КК передбачено можливість застосування штрафу до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Якщо у санкції не вказаний нижній розмір штрафу, то це значить, що штраф може бути призначений починаючи від його мінімального розміру, зазначеного у ст. 53 КК, тобто від 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Штраф до неповнолітніх може застосуватися і як основне, і як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким же додатковим покаранням.

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, такий само, як і щодо дорослих засуджених, – 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 53 КК України). Штраф у меншому розмірі не може призначатися, і, відповідно до ст. 69 КК України, – при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

неповнолітній покарання штраф виправний

Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 99 КК України), що значно менше, ніж для повнолітніх осіб.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України, може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Однак тривалість громадських робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати 120 годин, а виправних робіт - одного року (ч. 1 та ч. 2 ст. 100 КК).

У літературі справедливо визнається, що у разі скоєння майнових та корисливих злочинів винні мають, як правило, мету – матеріальне збагачення, тому судам у цих випадках доцільно призначати саме майнові покарання, зокрема штраф. Адже покарання повинно відповідати скоєному злочину. А найкращий спосіб розмірити покарання зі злочином є той, коли саме покарання виводиться зі злочину, його природи [17, с. 49]. У зазначених випадках застосування штрафу буде досить ефективним, оскільки в такий спосіб суд «б’є винного по кишені», робить скоєний злочин ніби невигідним для самого засудженого [1, с. 78].

Думається, буде доцільним за прикладом ст.ст. 46, 88 КК РФ щодо неповнолітніх пе