Джерела римського права: постанови народних зборів, сенатус-консульти, конституції імператорів

Реферат

З предмету: Вступ до приватного права

На тему: "Джерела римського права: постанови народних зборів, сенатус-консульти, конституції імператорів"

План

Вступ

Постанови народних зборів

Постанови сенату - сенатус-консульти

Конституції імператорів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Правова система Стародавнього Риму мала розгалужену та різноманітну за значенням мережу джерел права. Це поняття має далеко неоднозначний зміст. Слово "джерело" означає місце, ґрунт чи умови, з яких щось випливає, витікає, походить Можна назвати це і витоками права. Давньоримські юристи по-своєму пояснювали походження права, його характер, зміст та інше. Їхні міркування були зумовлені рабовласницьким способом виробництва. Відомий давньоримський юрист Тіт Лівій вперше вжив поняття джерело права чи витоки права. Він вважав закони XII таблиць витоками всього публічного і приватного права, особливо не вникаючи, що вини продукт суспільного розвитку, вираз чиєїсь воліта інтересів. Давньоримський юрист Ульпіан зазначав, що право (jus) походить від правосуддя (justitia). Інший юрист Цельс визначив право як науку про добро і справедливість. Юрист Папініан стверджував, що цивільне право походить від законів, плебісцитів, сенат-консультів, декретів принце псів, думок мудреців. Насправді це форми вираження права, його наслідки, а не навпаки. Справжня суть римського права - в захисті вищої несправедливості - рабства.

Джерело права - це умова та причина, що вказує на необхідність права в суспільстві та впливає на процес функціонування права. [5] В історичному значенні під джерелом права розуміють сукупність звичаїв, літописів, судових рішень, нормативно-правових актів, збірників кодексів тощо, які характеризують шляхи становлення права і надають йому формального виразу. В матеріальному значенні під категорією "джерело права" визначають сукупність економічних відносин та інтересів, які вимагають надання їм правової форми та характеризують як об’єктивні умови що впливають на процес функціонування права. В ідеологічному значенні під категорією "джерело права" визначають сукупність правових поглядів, концепцій та доктрин. В спеціально-юридичному значенні категорію "джерело права" визначають як сукупність правових документів, що містять сукупність правових норм, що забезпечують формальну визначеність та загальнообов’язковість права. Це і є форма зовнішнього виразу змісту права. Що стосується Стародавнього Риму, то в ньому були свої джерела права: джерела виникнення та змісту, джерела пізнання, джерела правоутворення.1) Джерела виникнення римського права є виникнення рабовласницької держави. Змістом римського права є рабовласницький спосіб виробництва. Норми цивільного права були призвані регулювати саме економічні відносини.2) Джерелами пізнання є ті культурні цінності, які дійшли до нашого часу з часів Риму і за допомогою яких ми можемо дізнатись яким чином регулювались цивільні відносини в Римі. Такими є нумізматика, папірусологія, живопис, скульптура, літературні твори тощо. Джерелами правоутворення є певні правові форми за допомогою яких пануючий клас в суспільстві здійснює свою владу. Це формальні правові джерела позитивного права - способи офіційно-владного визнання та формулювання (позитивації) тієї загально значимої форми вольових суспільних відносин, яка є власне правом. Це і є форми зовнішнього виразу та буття права. Основними формами права в Римі були звичаї, закони (постанови народних зборів, постанови сенату, імператорські конституції), едикти магістратів, діяльність юристів (консультації правознавців) Проводилась систематизація форм права, яка отримала назву "Кодифікація Юстиніана". В даному рефераті ми детальніше розглянемо таку форму права Риму як закон. Розуміння закону, тобто акту найвищої юридичної сили, як форми права, зазнало за час існування римського права істотних трансформацій. Закони у Римі мають кілька різновидів, що іноді співіснують поряд, іноді витісняють одне одного, а іноді, зберігаючи назву, змінюють сутність.

Постанови народних зборів

Критерієм закону як вищої і самої досконалої форми позитивного права римляни вважали його прийняття народними зборами. Народ при цьому розуміється в політичному вимірі як суверенний колектив. На практиці це виражається в тому, що закони затверджуються народними зборами, які представляють усіх римських громадян. Ідея суверенного народу, що встановлює закони для самого себе, перетворює закон у провідну форму офіційного встановлення (позитивації) римського права, оскільки воно мислиться як право, що походить від громадян. Всезагальність творця - народ - та адресата - народ - такої норми визначає її універсальний прирівнюючий характер, незалежно від того, що текст закону може бути сформульований спеціалістами. Текст виділяє відмежовуючі риси народного закону. Участь професіоналів, знання яких акумулює нормативний досвід всього суспільства, відповідає всезагальному характеру закона як форми права. Закони встановлюються усім громадським колективом і для всіх громадян, будучи результатом взаємної обіцянки серед громадян, - що виключає неосвідченність і необдуманість поведінки як причину можливого відхилення від норми та нехтування інтересами інших. Закони забезпечують визначеність права, виключаючи свавілля і громадян і правителів. [4; c.90-91]

Народні збори

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать